Продовження Медової пастки вже допікається і незабаром ви матимете змогу його прочитати ;)

А поки що невеличкий шматочок майбутнього розділу, щоб розбурхати апетит:

А ось до привітання, що чується позаду, коли я проводжу пучками по пелюстках рожевої ірландської троянди, — ні.

Це справді несподіванка. Настільки, що серце ледь не вперше за останні роки пропускає удар, розганяючи по венах пожежу з кров’ю від звуків знайомого голосу.

— Привіт, Хані. Чи варто звертатись до тебе Ханно?

Відкладаю сумочку на тарілку й повільно обертаюся. Мені не потрібно кілька миттєвостей, щоб перевести подих, я звикла стикатись з викликами віч-на-віч. Це бадьорить ліпше за будь-які стимулятори.

— Вітаю, Веслі.

Вес Арчер. Голлівудська зірка з темною хтивою таємницею. Пристрасний несамовитий коханець. Чоловік, котрий, як виявилося, здатен мене здивувати, що трапляється вкрай рідко, стоїть позаду мене, вперши одну долоню в стегно, а іншою стискає склянку з віскі.

— Будь гарним хлопчиком, і запропонуй й мені випити, — додаю, винагородивши його легкою усмішкою.

Йому не одразу вдається приховати спантеличення, що відбивається в зелених очах. Бідолашний вважав, нібито заскочить мене зненацька, сподівався на це, мабуть, навіть мріяв. Інша б принаймні вдала переляк, впустила б сумочку, скрикнула, ляснула себе по грудях. Але тільки не я. Зрештою, я прийшла не для того, щоб догоджати йому. Я маю роботу.

Яку він мені і підкинув. Пустун.

 P.S. Також запрошую вас до свого телеграм-каналу bridgerton's ink. Естетики та візуалізації, уривки з опублікованих книжок, снік-піки до майбутніх історій, замальовки на берегах нотатника і трішки мого бурчання. Усе це знайдете там ;)