Іноді почуття переповнюють і селекціонерки теж лаються

 СЕРЦЕ ДЛЯ КАМЕНЯ

Твого зяблика!

Гов-гов-гов!

Вашу гетеростилію!

Ці вічні дилеми…бути чи не бути, їсти чи не їсти, фарбувати очі чи й так гарна…

ЩО за мур-мур?

Я ж приземлене створіння, не годне до складних маневрів. А тут просто свято неадекватності…і я в його епіцентрі. Яка несправедливість!!!

Та святі альбуміни!

Ми то усі далеко не ангели. Але конкретно від цього чоловіка хочеться бігти в аптеку за антидепресантами.

В мене вразився навіть найдосвідченіший нерв та одцвіли усі надії на світле майбутнє.

Але життя несправедливе й у ньому обов’язково знайдеться щось спеціально для мене, якась витончена гидотна гидота.

А й до даху його!

 Він, хоч і не подарунок, але і я не іменинник.

Та трісни мене вже блискавкою!!!

Фіть-фіть! Як вогонь вхопив!

Та, щоб йому! Скільки всього, що й не знаю з чого розпочати панікувати.

Єгипетські боги, який милий треш!

Щоб його неспецифічна резистентність вхопила!

От якого святого глобуліна?

Це якийсь кармічний талант знайти такого Жорика на свій мозок.

Та дзьобаний хрін! Його навіженства, по ходу, вистачить та ще й залишиться на пару Хіросім. Як у ворота жаху в’їхала, аж мозок зазбоїв. Та, щоб тебе чорні ворони вкрали!

  А я вже думала, що життя виховало мене по саму Сахасрару. Але, ні! Показало мені життя де бабуся кошика носить…Є ще куди рости. Та….Ну от хочеш жити без лайки, але ЯК?

Та, щоб мені моногібридне схрещення снилося!!!

Мене, що прокляли і я цього не помітив?

Маточки й тичинки!

О, заради хромосомної мутації!!!

Ой, та від цієї пісні в мене вже коріння ворушиться

Якого світлого HIMARsa?

Не сіпай мене!

Почеши собі вушко. Скрутись калачиком. Напийся. Візьми поліетилен з пухирцями…скажи депресії чпок... 

Не тіпай мої нерви!

Таке враження, що коли Господь тебе створював, то він такий: «Так…Що ж вигадати? Ну не знаю…а нумо ти усім будеш нерви тріпати.»

Та, торба з дустом!

Слухай, коли Червона Шапочка розпочала розмовляти з вовком, у неї хоч було виправдання, бо не зрозуміло з чим були ті пиріжки…А тебе то чого накриває?

Здається, я вже розпочинаю розуміти, звідки беруться лиходійки. Бо, як не крути, а фея від відьми відрізняється виключно настроєм. А мій здичавілий настрій несамовито прагне закрити цей владний маразм. Ідеї помсти уже навіть не викликають відторгнення. І, як зрозуміти, моє маленьке бажання поквитатися, є деградацією чи новим етапом розвитку особистості?