- Ні, крихітко. Ти просто не бачила, як вони всі витріщаються на тебе, як роздягають  очима.

Я не знала, чи правда те, що він каже, чи ці картинки домальовує Чорному нездорова фантазія, але те, що сам бандит завжди дивився на мене з голодною жадібністю, було правдою.

- Це не має жодного значення. Припинімо цю тему. Будь ласка, Скажений.

Я відвернулася й підійшла до вікна, роздивляючись небо та поодиноких птахів, що розсікали вільними крильми повітря. Чорний став впритул до мене, я відчула на своїй шиї його дихання, швидке й рване.

- Сергій... - несподівано підкоригував він.

- Що? - здивувалася я, різко розвернулася до Чорного і просто тицьнулася носом в розчахнуту на грудях сорочку. Відступила назад на крок.

- Я. Хочу. Щоб ти. Називала. Мене на ім'я. Тільки на ім'я, - відповів нетерпимо, з паузами  на кожному слові.

Ми дивилися одне на одного, не зронивши ні слова. Я мовчала, і Чорний, напевно, сприймав моє мовчання, як черговий виклик. Та насправді, я просто розмірковувала, що змусило його змінити рішення. Він нікому, окрім няні, не дозволяв називати себе інакше, як Скажений, а тут... Гаразд, нехай буде Сергій. Мені без різниці.

- Будь ласка... Сергію, - повторила прохання.

Я не ворушилася, він мовчав. Пауза затягнулася. Очі вели боротьбу.

- За дві години ми їдемо, будь готовою, - зрештою різко сказав Чорний і стрімко вийшов із кімнати.

"Два тижні, - подумки нагадала я собі. - Потрібно потерпіти два тижні".

https://booknet.ua/book/za-zhagoyu-kohannya-kniga-2-b419231