Вичавила із ШІ серіал по своїй книзі :)))

Привіт, друзі❤️ Як ви? Як у вас настрій останнім часом з цим похолоданням? У мене фіговенько, я теплолюбива істотка і в холод хочеться кудись втекти, загрітись і нікуди не рухатись)))

Вже два дні мучаю ШІ з 23 главою "Інфеністів". Глава не сказати б, що велика, але подій в ній багацько. І то ще яких епічних! Битва з демоном, порятунок Лети, зустріч Анни з батьком, втеча та переховування від нього, намагання врятуватися... і куди ж без Глорії, яка нарешті зуміла звільнитися від Віспи і спробувала втекти! 

Та епік епіком, а ШІ не так просто змусити зрозуміти, що я хочу бачити)))
Тож, витративши на це половину свого життя за ці два дні (а воно й гуд, бо погода у Львові - лайно собаче), я згенерувала красу, повз яку прошу вас не проходити!

Ну і накидаю вам трошечки картиночок сюди))))

Джуліан з іншими інфеністами прибув рятувати Лету від демона

Люсія 

Деніел 

Фан Сяо Гу 

Зустріч Анни з батьком

― Давно не бачились, крихітко, ― обличчя Грегорі Уеллінга розпливлося у явно фальшивій посмішці. ― Присядь, поговоримо.

― Якого чорта ти тут?! ― скрикнула Анна, відчуваючи явний дискомфорт у тілі. Одна лиш фізіономія цього чоловіка перед очима змушувала її нервувати.

― Для початку, це моя робота. Я начальник цього відділку. І… ― протягнув він, замислившись явно показово. ― Більше того, це я спланував це все.

― Що?! Труп у моєму домі… це твоїх рук справа?!

― Гадаю, це був єдиний спосіб добитися нашої зустрічі, ― сказав Грегорі, підвівшись з-за столу. Він почав повільно наближатися до Анни, а вона машинально стала крокувати назад. ― Нам треба поговорити, Аннабель. Але не тут.

Анна із острахом відчула, як її спина торкнулася стіни. А це означало лиш одне ― тікати нікуди. Дівчина була настільки шокована, що не могла абсолютно ніяк зібратися й спробувати втекти.

Аби утекти від Грегорі, Анна провокує аварію.

Та вибравшись із авто, помічає, що Грегорі зробив це швидше за неї.

Зненацька щось тріснуло, і Анна спрямувала свій погляд на дерева, що росли попри дорогу.

― Дарма ти зробила це, Аннабель, ― почувся звідти холодний голос Грегорі. ― Дарма ти достукалася до моєї темної сторони…

«Чорт, давай, біжи… швидкість інфеністів, ну… прокляття! Він не може бути демоном! Не може! Він, звичайно, придурок, але…» ― та в ту ж мить дівчина була змушена зупинитись. Грегорі невідомо звідки з’явився просто перед нею.

― Тобі слід було слухати мене, ― сказав він, а очі його виглядали неприродно темними.

Анні вдається утекти в ліс

Вона пише СМС із текстом SOS Джуліанові.....

― Я знаю, що ти тут, Аннабель! ― прозвучав голос Грегорі десь неподалік. Він наче спеціально говорив таким потойбічним і протяжливим голосом.

― Дарма ти написала йому, Аннабель! Я уб’ю всіх, хто завадить нашому возз’єднанню! І його в тому числі! Двічі він завадив мені зловити тебе! Більше я йому не дозволю! 

Знову утікши, Анна опиняється у закинутій будівлі, де вирішує сховатися.

Затаївшись на другому поверсі за якоюсь купою будівельного сміття, дівчина закрила собі рот рукою, аби її пришвидшене від страху дихання не звучало надто голосно у чотирьох порожніх стінах.

― А знаєш, я так подумав, ― почулося на першому поверсі. ― Добре, що я не розчавив твій телефон. Якщо твій нікчемний лицар таки з’явиться сюди, в чому я не сумніваюсь, то він стане хорошим стимулом для тебе робити те, що я скажу!

Ну а далі.... по традиції "поганого" автора, який любить закінчити на найцікавішому, я запрошую всіх вас читати "Інфеністів" і насолоджуватися візуалізаціями, на які я витрачаю пів свого життя (але ж як кайфую від результату!)