Обожнюю читати коментарі читачів до своїх книг, вони завжди дають зрозуміти, що відбувається в ваших головах і які емоції викликають мої тексти.

Вчорашнє оновлення САМА, ЛЮБА, САМА, а точніше реакція на один важливий момент, викликає в мене неоднозначні думки.

Хоча більшість з нас досі живуть в полоні стереотипу "всі мужики козли, а жінки неадекватні істерички з неконтрольованими емоціями", мені здавалось, що ми починаємо крокувати в правильному напрямку.

Та де там!

І найбільшими та найпотужнішими аб'юзерами, що ображають жінок, таки залишаються самі жінки.

"Ну куди їй рипатися самій з дитиною!"

"Вона не впорається без чоловіка"

...

Погляди фемінізму мені не близькі. Мені не подобається знецінення чоловічої праці так само, як і знецінення жінок. Річ не в тім, хто з нас більше стражденний, хлопчики та дівчата.

Майже всі непорозуміння засновані на тому, що люди роблять те, що мусять, а не те, що хочуть. Тому що...

"А чого це вона замість нормальної роботи фігнею страждає? Ото працювала б кожен день і не було б часу на ідіотські ідеї! Ага! Придумала теж, мрії в неї, самореалізація... тьфу!"

"А шо йому думать? Йому треба родину тягнуть. Хочеться? Перехочеться! Думать раніше треба було..."

Цікаво, що в кожної людини свій досвід, але єдино правильно не існує. Є ваш, а є чужий. І ви можете жити, як від вас хочуть інші, бо мрії то ж для дурнів і для багатих, звісно.

Та чому нас так тригерить, коли хтось вибивається з рутини і попри все рухається до мрій?

Бо ми собі цього не дозволяємо.

І це також вибір. Обирайте за власним бажанням)

Сьогодні опівночі говоритиме Лев. Чекаєте?

https://booknet.ua/book/men-ne-bolyache-b422812