Я знаю, що таке бути в депресивному стані, коли тебе ніщо не радує і все здається безглуздим.

Я знаю, що таке мовчати про те, що розриває душу зсередини, але так і не знаходити в собі сили висловити емоції.

Я знаю, що таке палати від ненависті і ревнощів, не контролювати це і руйнувати все навколо, руйнувати себе.

А ще я знаю, що всі ці стани людина обирає свідомо. Іноді несвідомо, та все ж обирає сама.

Позиція жертви, яка ні над чим не владна, чи їй всі навколо щось винні дуже ручна. Позиція вічно нещасного створіння, в якого все драматично, а не так як у нормальних людей, також дуже зручна. Робить тебе особливим в твоїй голові.

Благаю, не носіться зі своїми травмами. Проживайте і відпускайте.

Життя швидкоплинне і дуже цікаве, то чи варто витрачати його на негативні емоції та страждання? Обирати звісно вам, я можу лише поділитися своїми тезами і навести приклади в книгах.

Катерина півжиття витратила на ненависть і помсту, Борис певною мірою також. Лев почувається недостатньо сильним, аби приймати власні рішення, бо він "заручник" ситуації.

Їхні рішення зробили їх тими, ким вони є. Минуле не повернути, а от що робити з майбутнім?

Сьогодні опівночі продовжимо з главою від Каті, а завтра вже говоритиме Лев. Знали б ви як вони качають мене цими днями...)

https://booknet.ua/book/men-ne-bolyache-b422812