Поговоримо про бабусь?
Добрий вечір, любі читачі. Прода на "Сонечко для вампіра" буде ніччю. А поки що, пропоную вам поговорити про найрідніше. Про наших бабусь, які обов'язково давали з собою в дорогу консервацію. Про те, як вони обов'язково хотіли нас напічкати за столом. І про всі їхні лайфхаки.
Відразу скажу, що у мене не було бабусь. Але...була мамина сестра, яка була такою ж як я впертою. Вона вічно казала, що я нічого не їм. На Пасху ми ходили до неї додому і я грала на старенькому піаніно.
А що ви пам'ятаєте про своїх рідних?
— Це що на тебе натрапило? — поцікавилася та закашлялась від їдкого запаху цибулі на всю кімнату.
— "Закрутка для внуків у дорогу", — сльозливо відповів вампір та витер рукавом носа. — Не знаю, скільки вона нам хоче дати її з собою, але в машину все це точно не влізе. Донеси якось до неї цю думку.
— Якщо я почну її доносити, то бабуся Рів донесе до тебе ще подвійну порцію всього цього і тоді вже точно не влізе, — на якусь мить лице Коула посвітлішало, але я поспішила його повернути в реальність, щоб не сильно мріяв. — Тобі доведеться нести всі ці банки вручну на найближчу пошту, щоб відправити їх до нас. Потім запаковувати її в пупиришку, щоб не дай Боже не поцокались при відправці. І лише по дві банці! Щоб не вздумали потім забирати машиною усе одразу і вони не побилися вже у нас.
— Бачу, шансів поїхати звідси без цього всього взагалі нема...
25 числа, в цей понеділок, буде єдина знижка на цю книгу у 20 відсотків. Наступна буде вже через місяць після закінчення книги і вийде все одно дорожче. Тому...ловіть момент?
Дякую, за підтримку. Рада, що знаю вас) Ваша недобита буркотунка.
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ ріс поряд з бабусею. Мої батьки постійно були на заробітках і бачились ми вкрай рідко, тож бабуся як могла заміняла їх мені та моїй старшій сестрі. Коли я був маленьким, то часто хворів і вона завжди дбала про мене. Минали роки, я виріс, сестра поїхала до батьків... Я залишився, бо бабуся була вже старою, та й її здоров'я починало дедалі частіше підводити її. Тож ми помінялись ролями, тепер вже я піклувався про неї, як колись вона про мене. Надзвичайно важко спостерігати, як поволі згасає найрідніша тобі людина...
Юлія Богута, Свій останній тиждень вона провела у комі, тож ми й не прощались. До останнього її подиху, я молився і вірив, що все ще минеться і вона проживе ще трохи. Той тиждень я провів у її палаті, майже не відходив від неї. Я був біля неї, коли вона зрештою спочила. Це жахливий досвід, та я не шкодую. Я був поряд з нею до кінця.
Бабусі....скільки це слово вміщує в себе тепла, турботи та любові. Я щаслива, бо отримувала свою порцію любові від обох бабусь))). Одна - годувала найсмачнішим борщем без капусти, яку терпляче вибирала у мене з тарілки та галушками, інша - абсолютно не типова "бабуся": слідкувала за фігурою, робила манікюр і завжди була із зачіскою, для мене була подружкою якій я могла розповісти абсолютно все...Сумую за ними безмежно...
Зараз зі сміхом спостерігаю за своєю мамою, яка вже теж бабуся і за сумісництвом поплічник усіх "злочинів" мого малого...)))))
Юлія Богута, Так, і у мене такі ж відчуття, їхнє місце в моєму серці завжди трішки відлунює сумішшю скорботи та туги....
Мої бабуся і дідусь були для мене зразком сім'ї. І можна сказати, що виховали мене як свою дитину. Дуже їх люблю. Люди вмирають, а любов і спогади живуть далі.
Христина Погранична, Колись чула чудові слова. "Люди не вмирають, доки ми їх пам'ятаємо"
Бабусі наді мною не знущалися, молочка попила і йди собі рибу ловити)) А потім у мене з’явилася свекруха, котра щиро вважає, що вечеря то — тарілка борщу на чотири полоника, гора гречки з котлетою чи окорочком, тазик салату, в якому сметани більше, ніж овочів, а потім не забути підійти і медовим голосом спитати — наїлися? Може вам ще чаю з тортиком? Чи ось те гроно винограду? Ні? Щось ви погано їсте))
Тетяна Гуркало, У моєї мами і її сестри була традиція — на Пасху на готувати цілий стіл і жалітися весь вечір що ніхто нічого не їсть. Я сумую за ними.
Вітаю! Таааак, це дуже знайомо...) З теплом та сумом згадую ці моменти, але, на жаль, всі мої дідусі та бабусі вже мертві. Щоправда, пишучи своїх "Месників", я уявляю саме ту хатину із села, а головного героя, Миколу, своїм дідусем, адже риси характеру, та й саме ім'я, списані з нього =)
Dark Overlord, Мої по маминій лінії померли до мого народження. По татовій лінії...дідуся бачила певно раз за життя. Від нього пахнуло міцними цигарками і він вчив мене плести макраме. А бабуся...бабусі було байдуже на мене. Навіть жодного разу не привітала з днем народження. Після смерті дідуся переїхала в наше місто. Але ми все одно бачилися дуже рідко.
Оооо мої бабусі завжди хотіли мене відкормити) якщо одна сідала навпроти і казала що і скільки їсти то інша просто ставила макітру борщу та літровий кухоль компоту) сумую.Дякую
Юля, Певно така велика, щоб люба онука точно забрала вагу на кістки)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати