Один факт та дві легенди.

Сьогодні історичний роман "Діти Степу" змінив свій статус на "Повний текст". Хто додавав в бібліотеку та чекав коли буде опублікована вся книга - ваш час настав!

Наступну книгу розпочну викладати на сайті першого квітня. Відпочину тиждень. Правда, це буде відпустка для зовншінього спостерігача, а за кулісами буде кипіти робота. Багато що треба зробити - відредагувати, придумати обкладинку... Та що там, в мене навіть назви досі немає...

Втім, аби за тиждень відпустки я не забув де і які кнопочки тут на Букнеті, буду наповнювати свій блог.

Матеріалу про скіфів зібралось чимало. Багато цікавого не увійшло в роман, тож буду просто ділитись зібраною та відконцентрованою інфою. 

Почну прям зараз. І почну з початку. З легенд про те звідки взялись скіфи.

Існує дві легенди, про походження скіфського народу. Чому дві, до того ж досить суперечливі?

Тому що скіфи це ранні Українці, і сперечались вони постійно між собою. Тому два побратима при зустрічі у лазні з конопляним димом завзято відстоювали кожен свою версію. Знаєте як це буває між кумами?

До речі, між сучасними Українцями та тодішніми скіфами, ще є сармати, готи... А є і анти! Так от антами наших предків назвали греки (взагалі греки мають безпосередній вплив на нас. Це і з легенд стає зрозумілим). А назвали так, бо що не скажи цим людям, вони завжди сперечаються.

Легенда І.

Першим скіфом був Таргітай. 

Таргітай був сином верховного бога Зевса (ось і знову греки), та діви Борисфени. До речі, Борисфен це тодішня назва Дніпра. Так от народив Таргітай трьох синів: Ліпоксай, Арпоксай і Колаксай. Як він народив, в легенді не уточнюється, тож і ми не будемо прискіпуватись. Адже зміг Зевс запліднити річку, то чому б Таргітаю не народити дітей самотужки?

Легенда ІІ.

Цю легенду я б назвав Тринадцятим подвигом Геракла.

Якось гнав Геракл худобу. Один кум каже коней, інший волів бо кожен знає краще. Та й попав під сніговицю. Накрився він шкурою звіра. Один кум каже свинячою, інший левовою. Зігрівся, заснув. Прокинувся, худоби нема. Пішов шукати. Сліди привели його на берег річки Борисфена. Там в печері зустрів діву-змію. Нижче колін ноги зростались в зміїний хвіст.

 - Чи не бачила ти моїх коней, або хоча б волів  - запитав Геракл поправляючи шкіру лева, що сповзла з плеча, й свинячим хвостиком лоскотала його.

 - В мене вони. Забирай. Але ж я така самотня, а ти такий красень. Сильний, підкачаний он який, може той-во?

Геракл думає, та після тих дванадцяти подвигів, це взагалі не проблема. І той-во. Тричі. Бо народились у Єхидни три сини: Агафірс, Генон та Скіф.

Голосливі були малюки, а Гераклу треба було чимало сил для подвигів, тож мусив добре спати. Тому й на сході сонця без зайвого шуму вийшов з печері.

- Куди це ти шібравшся? - зустріла його на виході змій-дівиця. - А батьківську настанову цим трьом чому не залишив?

Геракл, зрозумівши, свою видатну місію перед майбутнім народом, зняв з плеча зі свинячою шкірою лук, а лук на іншому плечі, що висів на лев'ячій шкурі залишив собі.

- Ось моя батьківська настанова! - сказав герой простягуючи багатодітній матері зброю. - Коли виростуть діти, то нехай спробують вистрілити з цього лука. В кого вистачить сил на це, того й залишай в цих землях. Інших жени в три шиї.

Як гадаєте, кому з трьох - Агафірсу, Генону чи Скіфу вистачило сил аби стрілити з Гераклового луку?