Чого ви боїтесь, якщо ви навіть не бачите, хто саме зараз читає? Можливо, це старенька леді з Канади, що має українське коріння? А, може, втомлений чоловік з пляшкою чогось міцного? Ви не бачите обличчя цих людей, а вони не бачать ваше обличчя, тож не можуть кинути у вас книгу і закричати щось нецензурне? А може навпаки той чоловік зробив би вам пропозицію одружитись після того, як прочитав ваш історію? Ніхто не знає точно про що думають інші люди, тож і боятись нічого. В крайньому випадку завжди можна сказати: я - автор, я так бачу!
Ірина Скрипник, а раптом знайдуть й кинуть! жартую) просто потрібно трішки часу й трішки менше ідеалізму до себе) дякую за відповідь, так романтишно написано
Вітаю! Мені на перших порах допомагали коментарі читачів, які справді дуже підтримували)
Ну а ще - псевдонім і невідомо хто на аватарці =) Виходило, ніби то й не я його публікую))) Таке собі відгородження від реальності! Але страшно досі публікувати кожний новий розділ))) А раптом не сподобається?)))
Публікуйтеся, все у Вас вийде))) Успіхів!)))
І чого це вам лячно? Це вас повинні боятися! :)
Викладайте першу книгу без сумніву, а собі в голові тримайте: " Ховайся хто може! Сколопендра прийшла!" ;)
І набирайте підписників, а для цього самі підпишіться на всіх, кого зацікавив ваш пост.
Бажаю успіху.
Вітаю)
Можливо буде дивна порада, але як я робив - викладав тексти, намагаючись не думати, що вони погані чи недосконалі. Натиснув на кнопку і все, а боятися можна вже після того, як текст викладений)))
З часом такий страх минає))) І потім вже легко все викладається, без страху)
Вітаю, думаю це прийде з часом і досвідом. Коли вперше починаєш взагалі працювати у житті - завжди так. Після універу, коли тільки йдеш на роботу. Коли вперше йдеш у школу без батьків, або щось інше вперше робиш без нагляду. З книгами так само, це лише етап дорослішання і воно все приходе з часом. Впевненість у собі не з'являється за секунду, це клопітка праця протягом якогось часу. У всіх по-різному: у когось цей страх зникає за тиждень, в когось за місяць, а в когось за день. Буває в когось і за рік страх не минає і це нормально. Тут головне просто діяти попри всі перешкоди і вірити. Вірити у те, що робите саме те, що вам подобається і це найважливіше)
Вітаю. Просто покажіть читачам свій текст, і продовжуйте писати. Найкращий захист — це напад)) Тому просто дійте і не давайте страху напасти на вас — киньтесь на нього)))
Але якщо серйозно, то я теж років двадцять боялась показувати свої роботи, хай навіть зараз думаю, добре що так, бо вони такі неідеальні. Але саме виклавши першу книгу на Букнеті, отримавши першого читача та перегляди, впевненість росла, попри те, що я не була тоді ідеальною. Тому просто поборіть свої страхи й викиньте дурне з голови) Натхнення вам)
Сколопендра, Втім, поки ви не опублікували жодної книги, все ж подумайте над відповідним псевдонімом. Навряд чи книга з авторством Сколопендри привабить читача. Сама ж істота викликає страх і певні відчуття. Як варіант, ця атмосфера передається й вам. Варто лише змінити напрямок руху))
Вітаю, любі читачі! Моя творча ситуація вилилася у мем: Знаю, що є і ті люди, які чекають продовження кіберпанку. Робота над ним продовжується, але поки що не викладаю розділи на сайт. Думаю, що допишу його та тоді опублікую
Вітаю усіх, хто зазирнув!) Хочу трішки поділитися планами. Історія Ніка і Юлі, також відомих нам, як Колюсик і Цибулинка, "Шантаж з бонусом" добігає кінця. Чесно зізнатися - це книга, з якою я відпочивала.
Вітаю вас, мої найкращі! ;-) ❤️ Ви ж відчуваєте, що в нашій історії — “Тіні мого кохання” — ми наближаємося до апофеозу, чи не так? ;-) У нас попереду дуже насичені та напружені розділи, а також — розгадки…
Прода моїми молитвами, інтернетом чоловіка і святим духом опублікована. 15 хвилин моєї особистої каторги через баг. Ідіть читайте якщо зможете. І обов'язково зірочку ткніть та коментар за ці страждання))) Сподіваюсь, ви
Останнім часом у голові крутиться лише одна думка - чому в добі лише 24 години, і ми так запрограмовані, щоб бодай 6 із цих годин тупо спати? У голові - купа планів, а в реалі - робота, діти, навчання і безкінечні домашні турботи.
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
8 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЧого ви боїтесь, якщо ви навіть не бачите, хто саме зараз читає? Можливо, це старенька леді з Канади, що має українське коріння? А, може, втомлений чоловік з пляшкою чогось міцного? Ви не бачите обличчя цих людей, а вони не бачать ваше обличчя, тож не можуть кинути у вас книгу і закричати щось нецензурне? А може навпаки той чоловік зробив би вам пропозицію одружитись після того, як прочитав ваш історію? Ніхто не знає точно про що думають інші люди, тож і боятись нічого. В крайньому випадку завжди можна сказати: я - автор, я так бачу!
Ірина Скрипник, а раптом знайдуть й кинуть! жартую) просто потрібно трішки часу й трішки менше ідеалізму до себе) дякую за відповідь, так романтишно написано
Вітаю! Мені на перших порах допомагали коментарі читачів, які справді дуже підтримували)
Ну а ще - псевдонім і невідомо хто на аватарці =) Виходило, ніби то й не я його публікую))) Таке собі відгородження від реальності! Але страшно досі публікувати кожний новий розділ))) А раптом не сподобається?)))
Публікуйтеся, все у Вас вийде))) Успіхів!)))
Тетяна Овчіннікова, я пам'ятаю, як раділа першим двум коментарям, чоловіку й мамі розповідала, й досі очікую кожен день с нетерпінням))) дякую!
І чого це вам лячно? Це вас повинні боятися! :)
Викладайте першу книгу без сумніву, а собі в голові тримайте: " Ховайся хто може! Сколопендра прийшла!" ;)
І набирайте підписників, а для цього самі підпишіться на всіх, кого зацікавив ваш пост.
Бажаю успіху.
Єва Ромік, дякую!:)))
Вітаю)
Можливо буде дивна порада, але як я робив - викладав тексти, намагаючись не думати, що вони погані чи недосконалі. Натиснув на кнопку і все, а боятися можна вже після того, як текст викладений)))
З часом такий страх минає))) І потім вже легко все викладається, без страху)
Тетяна Овчіннікова, Допомагаю чим можу)
Це як страх вийти на сцену, після першого виходу зникає)) Боріться!
Акіра Йєн, ... й поборите) дякую!
Вітаю, думаю це прийде з часом і досвідом. Коли вперше починаєш взагалі працювати у житті - завжди так. Після універу, коли тільки йдеш на роботу. Коли вперше йдеш у школу без батьків, або щось інше вперше робиш без нагляду. З книгами так само, це лише етап дорослішання і воно все приходе з часом. Впевненість у собі не з'являється за секунду, це клопітка праця протягом якогось часу. У всіх по-різному: у когось цей страх зникає за тиждень, в когось за місяць, а в когось за день. Буває в когось і за рік страх не минає і це нормально. Тут головне просто діяти попри всі перешкоди і вірити. Вірити у те, що робите саме те, що вам подобається і це найважливіше)
Аміла Даймон, дякую!
Вітаю. Просто покажіть читачам свій текст, і продовжуйте писати. Найкращий захист — це напад)) Тому просто дійте і не давайте страху напасти на вас — киньтесь на нього)))
Але якщо серйозно, то я теж років двадцять боялась показувати свої роботи, хай навіть зараз думаю, добре що так, бо вони такі неідеальні. Але саме виклавши першу книгу на Букнеті, отримавши першого читача та перегляди, впевненість росла, попри те, що я не була тоді ідеальною. Тому просто поборіть свої страхи й викиньте дурне з голови) Натхнення вам)
Сколопендра, Втім, поки ви не опублікували жодної книги, все ж подумайте над відповідним псевдонімом. Навряд чи книга з авторством Сколопендри привабить читача. Сама ж істота викликає страх і певні відчуття. Як варіант, ця атмосфера передається й вам. Варто лише змінити напрямок руху))
Привіт.
Та не бійтеся :)
Наталка Черешня, точно! аххаха скажу собі це у дзеркало
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати