Потрібна порада...

Доброго вечора!) Шановні читачі та колеги, у мене виникла делема, яка провокує «творчу кризу» (Дивно писати про творчу кризу на даний, важкий для всіх час. Але… ось така наша «дивна реальність!») Я не можу обрати, яку написати наступну книгу) Скажіть, будь ласочка, свою думку…

Додаю уривки та візуалізацію.

1. «Чорний агат: Істинна» (жанр фентезі)

«Зореслава озирнулася й стиснувши у руках фотоапарат, відійшла від натовпу. У вихідні дні у ботанічному саду завжди бувало багато відвідувачів. Знайшовши затишне місце, зробила кілька фото панорам Києва. Переглянувши їх, широко всміхнулася. Задоволена результатами своєї роботи помітила на дереві білочку й тихенько підійшовши, зробила ще кілька фото.

Прогулюючись алеями ботанічного саду, Зореслава завше йшла однією стежкою, яка вела до оглядового майданчика. Звідти відкривався неймовірний краєвид на Лівий берег Києва і на Дніпро. Найкращий пейзаж, який може запропонувати ботанічний сад — це на схилі за розарієм, або за садом бузку. Невелика галявина, на якій розташована оглядова дерев’яна вежа. Найвищі пагорби «Верблюжі гори» відкривають усю велич ботанічного саду. Це те саме місце, де можна відпустити всі думки та насолодитись оточуючими видами. Пейзажні панорамні види, котрі можна спостерігати з території саду — то окрема любов. Вони прекрасні, не залежно від пори року. Із альтанки Червоний двір відкривається одна с найкращих панорам на міст Патона, який з'єднує правий та лівий береги Києва. А трохи нижче за течією розкинулося Видубицьке озеро з причалами для човнів. Зореслава любила проводити час у ботанічному саду на самоті. Ботанічний сад по праву називали «легенями міста» та «квітучим серцем країни», які простягалися на історичних Печерських пагорбах. Зореслава знала кожну стежинку. Посеред чарівних ялин можна погодувати білок, які вже тут звикли до людей та стрибають майже до рук. У ботанічному саду імені Миколи Гришка можна побачити «Ґінкго білоба». Це вид дерева, що вважається одним із найстаріших у світі. Гуляти ботанічним садом можна годинами, й усе одно не встигнеш побачити все, що там є. У цьому, напевно, і є його особливість.

— Квітуче серце, яке поєднало в собі розмаїття рослин з усіх ботаніко-географічних регіонів світу.

Зореслава, почувши хриплий чоловік голос, враз здригнулася й озирнулася. Незнайомий чоловік, одягнутий у чорний костюм і чорну сорочку, посміхнувся. Дівчина оглянула незнайомця: високий, міцна постава, видовжене бліде обличчя, тонкі брови, зосереджений погляд, коротке чорне волосся, тонкі вуста і темно-карі очі. На противагу його статурі вона виглядала, як маленьке кошеня. Дівчина закинувши довгу косу набік, глибоко вдихнула й миттєво взявши себе у руки, легко всміхнулася.

— Ви, мабуть, фотограф? — поглянувши на фотоапарат у її руках, усміхнувся чоловік.

— Це моє хобі, — намагаючись більш спокійно говорити, відповіла Зореслава. — Я інколи роблю фото на замовлення для однієї редакції.

— Ви так сконцентровано все оглядали довкола. Пробачте, якщо потривожив вас.

— І довго ви слідкували за мною? — Зореслава стиснувши у руках фотоапарат, відступила на крок.

Чоловік, помітивши її кроки у сторону, склав руки у кишені й захитавши головою, знову привітливо усміхнувся. Але навіть у цій усмішці було щось… зловісне й темне».

2. «Місто грішних душ» (жанр детектив/трилер)

«Байдужість. Це саме те, що відчувала Сабін, дивлячись на всіх пихатих багатіїв та регентів мафії, які були присутні у залі. Її викрали зі школи. Вбили її охорону. Переодягнули у довгу білу сукню. Розплели довге русе волосся, а на руки одягнули наручники. Таким чином торгівці змушували людей відчувати себе ще більш незахищеними, нікчемними, чия доля обирається бажаннями багатіїв. Й зараз вона стоїть посеред залу, як товар. Адже фактично, на даний час, вона і є товаром для всіх присутніх.

Вона чула схлипи інших дівчат, які стояли поряд з нею. Вони тремтіли від страху й опускали очі. Утім, деякі молоді дівчата добровільно приходили у клуб. У кожної загубленої душі, саме так називали їх, були свої мотиви й дехто обирав, на перший погляд, простий та легкий метод втекти від жорстокої реальності, яка панувала довкола. Життя у цьому місті нічого не вартує. Лише гроші й зброя керують іншими й дають владу. У того, у кого є влада у місті і є господарем життя. Сабін це чудово знала із самого дитинства.

Коли обрали першу дівчину, а точніше сказити купили, то її серце впало у п’ятки від голосного плачу деяких дівчат. Сабін, глибоко вдихнувши, продовжувала стояти рівно, піднявши підборіддя, показуючи всім, що їй начхати, що вона не боїться.

Молодих дівчат викрадали, продавали у неволю, й вони становилися ніким. Без імені. Без свободи. Без права на вибір. Вони становилися ляльками у чужих руках. Без душі. Без бажань. Без волі.

Місто грішних душ. Ось так називали місто Акройд. Мафія боролася проти мафії, використовуючи свій вплив на політиків, правоохоронців та посадовців. Місто, яке втонуло у крові, хтивості та бажанні отримати вплив на всі гілки влади. Мешканці поділися на кілька таборів: мафія, регенти, які виступали від імені мафіозних кланів у вищих гілках влади, середній клас та бідняки. А коли ніч вступала у свої права, Акройд перетворювався на місто, де лунали постріли у бідних районах, відбувалися грабежі, викрадення людей, а з портів відправлялися вантажі контрабанди. Це місто було приречене.

Коли всіх дівчат «продали», настала черга Сабін. Охоронець штовхнув дівчину у плече й вона стала посеред залу. Тепер ліхтарі були направлені на неї, і у залі пролунав свист. Всі погляди стали прикутими лише до неї. Дівчина стиснула кулаки й намагалася дивитися в одну точку.

— Панове, останній лот! — голосно сказав ведучий й обійшовши її, став позаду.

— Скільки? — прогримів один чоловік.

Сабін, намагаючись зрозуміти, хто це сказав, обвела очима залу. Зустрівшись поглядом з єдиний молодим чоловіком у залі, затамувала подих. Він, схиливши голову набік, всміхнувся й закуривши сигарку, закинув ногу на ногу. Почувши, як позаду неї ведучий закашлявся, закотила очі.

— Це, мабуть, якась помилка, — тихо сказав чоловік.

— Скільки коштує ця мала? — з місця піднявся чоловік й хтивим поглядом оглянув Сабін.

Сабін пізнала його. Це був містер Вейтерс. Діловий партнер старшого брата Луки. Ну що ж, тепер настав час подивитися, як партнер відреагує на її ім’я. Купить? Втече? Чи врятує?

— Панове, мабуть, виникла якась помилка! — сказав ведучий й вийшов наперед.

— Помилка? — зареготав якийсь чоловік і всі підтримали його регіт.

Ведучий, поглянувши у планшет, почав нервувати. Перевівши погляд на Сабін, широко відкрив очі. Прокашлявшись, голосно промовив:

— Дівчину звати Сабін Неро!»