Ще рік тому, я б навіть і уявити б не міг, що мої аматорські записи і вічне відкладання в "стіл" нотаток Куреня Інженерів, набере перші 5 тисяч переглядів. Звісно, може бути і більше, але наразі це вагоме досягнення для мене. Я щиро тішуся і дякую кожному і кожній, хто приділив час та разом з Громом пройшов дивакувату, сповнену підліткового фльору пригоду. Кожен коментар і перегляд, неаби як пожвавлював мою роботу, аби нарешті, цей твір став для мене першою пробою у написанні історії. Звісно, робота над ним, все ще є частиною мого дозвілля і згідно вчорашнього запису, я ще працюю над тим, аби він став самобутньою історією про дорослішання. Цей твір я писав для своїї учнів, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Напевно, якщо буде паперовий варіант, я винесу це у передмову. Але наразі, я щасливий, що відкрив для себе цю платформу і маю змогу тестувати текст з живим, якісним і гарним фідбеком. 

Окремо подякую пані Софії Вітерець за те, що запропонувала участь у марафоні, завдяки якому, багато авторів мали змогу познайомитися зі світом Сарматії і лишити фантастичні і щирі враження в коментарях. Низький поклін за це.

І звісно, це тішить, що в умовах служби (нафантастичніші умови, які б я міг собі придумати) я публікую другу частину циклу. Вірю, що вона теж колись набере свої пʼять тисяч переглядів. Поки лише можу запевнити, що фінал другої частини вже на носі і думаю, до кінця березня, Курінь Буревісників буде доступний вже в повному обсязі.

Дякую вам усім, хто підписалися, хто читав і хто залишає коментарі. Обійняв - підняв, ваш Ярко!