Мучаю ШІ #2

Продовжую й далі піддавати мукам ШІ через Бінг у Даллі. І вже мені починає ще більше подобатися результат ❤️ Поки мого ідеального кандидата на обкладинку "Пір року. Зникнення Зими" нема, але я не здаюся!

Сьогоднішній результат:

1.

2.

3.

4.

5.

Яка вам подобається найбільше?..)))

А поки ви думаєте, питання "на засипку": чи можливо пробачити зраду друга?

― Так вимітайся чи... ― Владислав хижо гмикнув, впіймавши на собі гнівний погляд Майка. ― Та запросто! Я всього-на-всього показав їм свою каблучку. І-і-і... прикинувся твоїм найкращим другом. ― Він вмить гидливо скривився. Втім швидко накинув на себе глузливий вид. ― Краще треба за прислугою дбати, Майку, краще. А то ж біди не уникнути! Гаразд, я прокрався... А якщо це буде, грішним ділом, Темний Лорд? Непорядок же ж, ― захихотів він.

― Я сам розберуся зі своєю прислугою, ― процідив крізь зуби Майк, метаючи громи та блискавки. ― А тебе, либонь, провести до твоєї кімнати потрібно? Ковдрою накрити? Чи, може, подушечку допомогти поправити? ― Його рука смикнулася до небесної сталі. Не тямлячи себе, Діана перехопила його долоню, переплівши пальці. Майк відповів взаємністю, міцніше стиснувши її долоню. А втім, весь його вигляд так і говорив: якщо ця погань тільки здригнеться, мій удар буде в саме серце.

― Я сама його проведу, ― солодко проспівала Дафні, обіймаючи Владислава за стан. Той пригорнув її до себе у відповідь і став гладити її оголену спину. Відтак вона зашепотіла пестливим тоненьким голоском ― Діану ледве від нього не знудило: ― Дякую, Владику, що зайшов за мною. 

― Невже я міг оминути таку спокусливу пропозицію? ― Владислав посміхнувся страшенно милою посмішкою, що Діана ледь не задихнулася від нудотного позиву. Так і кортіло цих двох виштовхати за двері до дідька лисого! ― До речі, я вже запалив твої улюблені свічки, з ароматом гарбузового пирога. 

― А вино? ― закопилила губку Дафні.

― Ображаєш! Куди ж без вина? Те саме, Астрогір! Ледве випросив у татуся. Уявляєш, ніяк не хотів ділитися, ― захихикав він. І раптом згадав про присутність інших: ― А вас ми на свою милу вечірку не кличемо. Розважайтеся якось самі, дітки. 

І вони нарешті-таки покинули приміщення. Здавалося, загальне очманіння впереміш із зажурою можна було розрізати гострим ножем.

― Владик? ― за мить видихнув Макс і враз скривив кислу міну. 

― М-да-а-а... ― протягнула Мей, похнюпившись.

Діана вражено похитала головою, усе ще відходячи від передозу любощів у атмосфері. 

Один Майк зберігав незворушний вигляд, немовби йому було байдуже абсолютно на все. Одначе Діана нутрощами чула: в його серці панувала буря з протилежних емоцій. І вона не знала, як йому допомогти. Сказати: «Усе буде гаразд»? Обійняти? Залишити наодинці?

Безліч думок роїлося в її голові. Однак жоден варіант дій не був саме тим ― найправильнішим. 

― Майку, ― стишеним тоном звернувся до друга Макс, відвівши погляд, ― ви обов'язково помиритеся. І гірша ж кішка пробігала...

― Я в цьому не впевнений. ― Блакитні очі Майка стали зовсім інакшими: холодними, льодовими ― немовби покрилися крижаною сіткою.

(Пори року. Зникнення Зими. Розділ 16. Звинувачення)