Як вам писати в стані хвороби?

Привіт всім! Щось останнього часу в мене тут тихо. Ні читачів, ні переглядів, нічого...)) Ще й хворію ось вже дві неділі незрозумілою хворобою. (Температура 37.4 на протязі двох неділь і без інших симптомів - це щось дивне. Вже починаю думати про щось страшне) Короче, в мене період, коли я дохлячок))) Нічого не хочется...) Виникає бажання послати все під три чорти...))) Але це хвилинка меланхолії, з ким не буває...))) Жіночий настрій непередбачуваний...)) Поділіться досвідом, як вам працюється в стані хвороби? ) І як долаєте період неписуна?)Буде цікаво...) 

Але я тут все таки з новиною...) Нарешті я написала наступний розділ для свого роману "Дім втрачених ілюзій", який має назву "Теорія Ореста". Тому буду рада, якщо прочитаєте..) Цей розділ дуже важливий для пояснення багатьох подій в книзі. Чому Орест та Офелія хотіли вбити Дена? Чому саме його вони вважають повелителем? Яка таємниця була пов'язана з народженням Дена? Відповідь на ці та інші запитання будуть в цій главі. Ця глава теж має довгі діалоги, але вони мають ключове значення для задумки всієї історії, і значною мірою вплинуть на формування подальшого світогляду самого Дена. Тому читайте уважно, так як, чесно, в мене трохи вибухнув мозок, коли писала...Можливо, це ще через хворобу, так як постійно голова в тумані і температура ...))Але я впоралась і подолала цей важливий розділ. Буду рада зворотній реакції...Приємного читання..))

Ну і трошки ілюстрацій та тексту. Надихаюсь вашими блогами і роблю сама щось подібне...))Але ще вчитися, тому строго не судіть...)))

  — Знаєш, що я тобі скажу, мій любий хлопче? Начхати я хотів на всі ці ваші пророцтва! — Орест кинув гордовитий погляд у нікуди й розтягнув губи в шаленій посмішці. — Немає повелителя — немає проблеми. Крапка. Ризикувати життям мільйонів людей заради вказівок якогось пророцтва — це верх абсурду! Я у ці ігри не граю. Повелитель не повинен був народжуватися. Але якщо так сталося, і він з'явився на світ — ми зобов'язані його знищити.
 

Хтось заплескав у долоні. Наче самотній глядач, не в собі від захоплення, вирішив висловити подяку оплесками.

 — Браво! Браво! Неймовірне видовище! Навіть не сподівався на подібну виставу, але змушений визнати — було цікаво. Не знаю як на тебе, але мені цей половинчастий подобається.

   Незважаючи на біль та безсилля, Ден різко підірвався на ноги. Щось усередині вибухнуло і гострими уламками обпалило нутрощі. Він знав цей голос.

 — І така твоя подяка за спасіння життя? Недобре-недобре... — Чоловік цокнув язиком і похитав головою. — Хоча яблуко від яблуні недалеко падає, згоден. Добре, цього разу я тебе прощаю, по-батьківськи… Юнацький максималізм, гаряча кров, жага до вбивств — все розумію, синку. Але ми скоро зустрінемося з тобою знову і поговоримо, як чоловік з чоловіком. Думаю, нам є що обсудити, любий. До зустрічі!