З міжнародним днем боротьби за жіночі права!

Дорогі жінки,  вітаю вас з міжнародним днем боротьби за жіночі права! Будьте сильними, будьте незалежними, будьте хоробрими. Нехай кожна з нас матиме можливість обирати власний шлях, ставити себе і свої потреби в пріоритет. Жінки до нас вибороли нам права, тепер наша черга боротись проти стереотипів, проти мізогінії, проти сексизму. І ми поборемо!

Це не таємниця, що у серії "Квіти у Вогні" фемінізм є основною темою. Про це фактично вся перша книга: про пошук жінкою своєї свободи, своєї сили у жорстокому патріархальному суспільстві Алітеру. 

І певно мій улюблений момент, це коли Ріна в кінці “Квітів у Вогні” усвідомлює, що має нарешті битись за себе. Не жертвувати собою, щоб врятувати інших, а битись.

“Ріна зробила крок вперед, і чоловік нахилився й лишив вологий, липкий слід своїх губ на її шиї. А тоді з такою силою штовхнув її на підлогу, що дівчина тільки й встигла, що виставити лікті, щоб не вдаритись головою. Він вже був зверху, притиснув її до підлоги, зімкнув руки на горлі. Ріна встигла зробити останній судомний ковток повітря перед тим, як його пальці почали витискати з неї життя. 

Дон Ір був величезним чоловіком, йому не потрібно було дві руки, щоб обхопити шию Ріни. Іншою він розстібав свої штани.

А Ріні пригадувалось обличчя матері. Вона була високою жінкою, сильною. Часто Ріна дивилась на себе в дзеркало і думала про те, чи стала б вона такою ж високою і сильною, якби Токамадер Баконський не забрав її у полон. Матір часто повторювала їй:

– Ти сильна дівчинка, Ріно. По-перше, ти мегінка, а мегіни дуже сильні, бо їх охороняє Велика Ріка. По-друге, ти моя донька, і я завжди оберігатиму тебе. А по-третє, ти – Ріна.

В шість років вона вже знала основи фехтування. В десять мати вчила Ріну стріляти з лука. Невже коли Юндер приїде по неї, то все, що він побачить, лише її холодний задушений зґвалтований труп у простирадлі? Невже вона виживала стільки разів, щоб померти тут, у смердючому салоні з різноколірним папером на стінах, де її життя коштує три золотих монети?

Дон Ір ослабив хватку, побачивши, як закотились очі дівчини, не хотів задушити раніше часу. Ріна з хрипом втягнула повітря і заглянула в обличчя величезного чоловіка, що сидів в неї на животі. Він не тримав її, не міг ніяк впоратись із завʼязками на своїх штанах. Вона вперлась ногами в підлогу й різко підняла стегна. Чоловік, втративши опору, полетів вперед. Ріна вскочила на ноги. 

Вона не стала чекати, поки він оговтається й підніметься – вдарила перша, ногою в живіт, з усіх сил. Дон Ір охнув і завмер. Але Ріна не встигла нанести ще один удар, він ухопив її за ногу і смикнув вниз. Дівчина впала, але цього разу встигла виставити руки. Він вдарив у обличчя, і хоча Ріна спробувала заблокувати його кулак, удар прийшовся у щелепу з достатньою силою, щоб вона лишилась лежати на підлозі. В голові їй гуділо від болю.

– Оце так пригода, – розсміявся Дон Ір. – Ти повеселила мене, пташко.

Ріна спробувала відповзти, але чоловік ухопив її за ногу й потягнув назад. Шкіра запекла від тертя о підлогу, і дівчина скрикнула.
Почувся стукіт у двері, і ввічливий голос Карла по ту сторону спитав:

– Гостю, у вас все добре?

– Все прекрасно, Карле, – відповів чоловік і присів поруч з Ріною, перевернув її на спину, оглянув почервонілу шкіру і кров біля губ. – Ми лише розважаємось. Правда, пташко?..

Він обірвав себе, побачивши, що вона тягнеться до мотузки, яка раніше зв'язувала її руки. Схопив дівчину за волосся, але в руці лишилась тільки перука, а на шиї його затягнулась мотузка. Він встиг прикрити шию долонею, але дівчина затягнула сильніше й смикнула на себе. Він впав на бік, маючи змогу витягнути вперед лише одну руку. Ріна скористалась цим, щоб піднятись і зайти йому за спину. Тепер чоловік не міг зробити нічого. Вона вперлась коліном в його спину і продовжувала натягувати мотузку. Він хрипів, бив ногами по підлозі, але Карл більше не стукав у двері. 

За кілька хвилин тіло посла обмʼякло, і він втратив свідомість. Ріна вичекала ще з пів хвилини й відпустила. Він був живий. Пальці й шия вкрились синцями, але він був ще живим. Ріна звʼязала його руки мотузкою, а ноги – простирадлом. Рот міцно затягнула шматком тканини. 

– І хто з нас пташка? – прохрипіла мегінською, наче чоловік міг її почути чи зрозуміти”