Взірці Кіберпанку 3.0 (апдейт)

У мене назбиралося трохи нових (а здебільшого, згаданих і відшуканих, старих) взірців мого улюбленого жанру. То ж, якщо Вам цікаво, то погнали!

Книги.

16) Ернест Клайн «Першому гравцеві приготуватися», рік публікації 2011.

Насправді згадкою цієї книги я завдячую гілці коментарів під попереднім блогом, де ми переписувалися  із Mesua ferrea та Наталкою Черешнею, за що їм окрема вдячність.

Річ у тому, що від початку я подивився однойменний фільм і не визначив його гідним до включення до переліку взірців жанру, оскільки у ньому не відчувається необхідної атмосфери (навіть в описі фільму зазначено, що людство змирилося із розділом на бідних і багатих). Все, чого не вистачає у реальності, можна здобути у віртуальному світі, де постійно тусуються і бідні й багаті, а відтак – стирається розшарування між ними.

Однак, я взявся за книгу і був приємно здивований. Той самий випадок, коли розповсюджений вираз «Книга краща за фільм» цілком доречний.

У книзі, дійсно, набагато краще і виразніше передана відповідна похмура естетика, де високі технології співіснують зі злиднями, криміналом і відчаєм. То ж, книжкова версія «Першому гравцеві приготуватися» займає заслужене місце у моїй особистій колекції взірців Кіберпанку.

До речі, як кому цікаво, то у 2020 автор випустив продовження: «Другому гравцеві приготуватися».

17) Ніл Стівенсон «Снігопад», рік публікації 1992.

Про Ніла Стівенсона я побічно згадував ще у першому блозі, та про його «Снігопад», все ж таки, захотілося написати окремо.

Книга офіційно позиціонується як кіберпанковий роман, хоча, особисто я не став відносити її до класики, а деякі критики, взагалі, сприйняли «Снігопад» як пародію на жанр.

Дійсно, своєрідний гумор і щедрі дози абсурду від автора здатні неодноразово викликати спантеличену усмішку під час читання. Так, наприклад, читач дізнається, що головний герой на ім’я Хіро Протагоніст (!!) працює на мафію – доставляючи піцу за замовленням!.. І це ще буде тільки самий початок історії.

При всьому цьому, «Снігопад» справив неабиякий вплив на реальну сферу і культуру IT-технологій.

Наприклад, мені було цікаво дізнатися, що саме ця книга популяризовала термін «аватар» як віртуальне уособлення людини. Погодьтеся, зараз переважна більшість користувачів і не замислиться, яким іншим влучним слівцем скористатися при хизуванні новою «авкою» у профілі.

Програміст Майкл Абраш надихався концепцією Метавсесвіту (описаною Стівенсоном віртуальною реальністю) при розробці мережевого 3D-вимірного середовища.

Так само, Метавсесвітом надихалися творці віртуальної соціальної мережі Second Life, в якій реалізована можливість одночасної взаємодії чисельних гравців і користувачів у спільному віртуальному просторі.

Між іншим, коли я читав статтю про Second Life, в якій описувалися властивості мережі з її власною валютою, персоналізацією аватара, можливістю забудови світу, можливістю навчання і спілкування, то, знаєте, дуже вона мені нагадала «Оазу» з книги Ернеста Клайна, про яку йшлося трохи вище))

Фільми.

Наведені нижче стрічки мають дотичне відношення до жанру і містять лише певні його елементи. Але, обидва приклади вельми цікаві і заслуговують на згадку.

18) «Тринадцятий поверх», 1999 рік, у головних ролях Крейг Бірко, Армін Мюллер-Шталь.

Концепт фільму філософський і одночасно лячний.

Велика Компанія робить справжній технологічний прорив у моделюванні віртуального простору, який імітує Лос-Анджелес 1937 року. Всі мешканці віртуального світу – програми, що керуються ШІ середовища. До поки, якийсь користувач не забажає завантажитися у персональну оболонку у цьому штучному світі. От тільки самі програми-оболонки й гадки не мають, що вони – лише набір символів, послідовність коду…

Що станеться, коли вони про це дізнаються? Які почуття у них виникнуть до «богів», які забирають їх тіла, контролюють поведінку, змушують їх вбивати або помирати? Які можуть одним дотиком стерти цифрову особистість, чи, навіть, знищити цілий світ…

Це буде Лють? Відраза?... Надія? Любов? Бажання жити?..

І, головне, що відчують ті самі «боги», опинившись на місці власних створінь?

Думки, наведені у фільми, були неодноразово використані у подальших роботах фантастів, письменників і режисерів, але жоден наступний приклад не відтворив їх так само елегантно, як науково-фантастичний трилер 1999 року. До речі, фільм вийшов одночасно із відомою «Матрицею», яка своїми спецефектами затьмарила більш вдумливого конкурента. А шкода.

19) «Газонокосар», 1992 рік, у головних ролях Пірс Броснан, Джефф Феї.

Із цим фільмом трапилася цікава історія, у якій виявився замішаним ніхто інший як сам Стівен Кінг. Тут я покваплюся Вас трохи розчарувати: ні, Король Жахів не писав (принаймні, наскільки мені відомо), і не фільмував Кіберпанку.

А хохма була ось у чому:

Від початку, робочою назвою фільму була «Кібернетичний бог». І, хочу сказати, така назва набагато більше відповідала сюжету стрічки. Однак, на той самий час, кіностудія New Line Cinema набула права на оповідання Кінга «Газонокосар», і вирішила змінити назву фільму у рекламних цілях. А ім’я письменника навіть зазначили у титрах, як соавтора сценарію.

Втім, фільм не мав нічого спільного з оповіданням, і Стівен Кінг через суд змусив компанію прибрати його ім’я з титрів.

Тепер, перейдемо до сюжету стрічки.

Персонаж, якого зіграв молодий Пірс Броснан, доктор Анджело, працює над революційним проектом стимуляції мозку. Він ставить експерименти над мавпами, впроваджуючи військову програму з підготовки суперсолдатів. Піддослідний примат збігає з лабораторії, і ставить загрозу через привиті навички бою, через що швидко нейтралізується військовими.

Внаслідок інциденту, кар’єра і подальша дослідницька робота доктора Анджело виявляється під загрозою, а сам чоловік переживає депресію через знищення піддослідного.

На цьому тлі, перебуваючи у безстроковій відпустці, Анджело починає придивлятися до розумово відсталого вихованця місцевої церкви – безневинного сироту Джоба, який підробляє газонокосарем. Анджело робить Джобу ін’єкції власного препарату, що стимулює мозкову активність, і проводить навчальні сеанси у віртуальній реальності. В результаті, Джоб швидко прогресує до рівня генія.

У певний момент, внаслідок зовнішнього втручання, інтелект Джоба сягає фантастичних вершин, у хлопця проявляються здатності до телекінезу і віддаленого контролю електронних пристроїв. Але сам він стає агресивним і небезпечним.

По суті, Джоб порівнює себе із богом, відстороненим від людських вад і позбавленого співчуття. Він оцифровує свою особистість, повністю переселившись у віртуальний простір.

На останок, у фіналі протистояння між Анджело і Джобом, останній чи то погрожує, чи обіцяє колишньому другу і вчителю, що коли він опанує й підкорить всесвітню Мережу, по всій планеті одночасно задзвонять всі телефони…

На цьому, мабуть, третій апдейт можна завершити. Хоча, я був приємно вражений, знаходячи нові літературні новинки, які так або інакше відповідали моєму визначенню жанру (нехай і не стовідсотково, але ж справжній, класичний Кіберпанк, насправді, річ вкрай рідкісна). Втім, наступний блог я планую присвятити роботам тих авторів сайту Букнет, хто ризикнув податися на оголошений конкурс.

Таких робіт з’являється дедалі більше, однак одразу зазначу – я буду згадувати лише ті, з якими встиг ознайомитися, і лише ті, які зацікавили мене як поціновувача жанру. Деякі з авторів вже дізналися мою думку в коментарях до їх історій, а для когось це, можливо, стане сюрпризом))