Привіт! Сьогодні хочу поділитися фактами про мій любовно-авантюрний роман ""Шляхетний" ескорт".

Без зайвих слів поїхали: 

1) За мої планом публікація цієї книги мала завершитись ще місяць тому, але ж все настільки закрутилося! Так багато героїв (з кожним з чоловіків у Ади своя маленька історія), тем, які треба розкрити, поставити крапки над "і" - і зрештою довести до логічного кінця, тож публікація продовжиться майже до середини березня.

2) Спочатку це мала бути історія, де на героїню закладуться четверо авантюристів, які напідпитку зробили ставкою свої бізнеси. Це вам відомо, так? Але ніхто з чоловіків не мав бути колишнім босом Аделіни. А у нас намалювався Ельдар, щоб його чорт побрав - усі мої плани порушив! Як наслідок в сюжет вплелась історія кохання у минулому, яка колись розбила серце нашої Аделіни - і тепер це дещо ускладнило ситуацію в теперішньому часі, оскільки один з залицяльників досі її бентежить - і це неймовірно заважає Аді мститися.

3) Кожний з чоловіків у цій книзі по-різному називає Аделіну. І не плутатись з усіма можливими формами її імені для мене як для автора ще та задача. 

4) За моїм першим задумом, героїня мала б красиво помститись кожному з чоловіків, оскільки вони мали нахабство на неї закластись, але тепер точно можу сказати, що такого фіналу не буде. Усі отримають різне покарання. А дехто навіть ледь не відасть життя. Або віддасть. - Спойлер!

5) Синя перука Ади, яку їй порадив носити її друг, щоб виділятися, спочатку мала бути лише частиною образу цієї яскравої стилістки, але зрештою вона набула інших сенсів. Синій колір - своєрідний тригер для неї, бо саме у костюмі цього кольору був колишній Ади, коли кинув її. У той момент Аделіну дещо, так сказати, коротнуло. І хоч перука її дратує, внутрішні затискачі не дозволяють позбутися цього дивного аксесуара. Її зможе зняти лише той, хто її "начепив" - а це вже другий спойлер!

Залишаю ще уривок-спойлер, який вас точно заплутає, але зрозумієте чому,

лише коли повністю прочитаєте наступну главу ;)

Тепер разом направляємося до глибини. І це… дивно. Дивно тримати за руку чоловіка, якого настільки ненавиділа. Дивно, що взагалі проводжу з ним час, ще й бозна-де, вночі, майже за містом. 

Коли рівень води сягає плечей, відчуваю, що стає холодніше. Байдуже. Відпускаю пальці Ельдара та відпливаю до середини озера, сколихуючи гладь води навколо себе. Небесні світила розвивають темінь, але озеро при цьому все одно виглядає зчорнілим. Лиш шкода, що не можу зануритись повністю. Втім, і без цього відчуваю спокій стихії, яка здатна кожного відчувати без сповідання.

– Якщо ти погодилась купатися – це може означати лише одне, – каже Ельдар, пропливаючи неподалік, і я напружуюсь, немов мене знову у чомусь викрили.

– І що ж? – допитливо запитую, хоча не впевнена, що хочу почути відповідь.

Ельдар починає беззвучно сміятися.

– У тебе закінчились ідеї для помсти – і ти вирішила мене втопити. Ліно, скажи, що це не так. Благаю.

– Дякую, що підказав, Ельдаре, – мною проходиться хвиля полегшення. – Тепер намагайся триматися від мене якнайдалі, але спочатку закінчи сказане: чому б заклався на мене? – підпливаю впритул і ледь торкаюся пальцями ніг дна, яке тепер ледь відчувається.

Отак увійти в його особистий простір – це надто сміливо як для мене, зате тепер Ельдару точно немає куди дітися! 

– Бо ти подобаєшся мені, Ліно, – відповідає прямо, не ховаючи очі. – Особливо тепер, коли настільки змінилася.

Він заглядає в очі настільки проникливо, що просто не маю права не вірити. Моє дихання збивається. Серце пропускає декілька ударів. Яким би цей чоловік не був вправним актором, удати таку щирість і передати її у погляді – неможливо.

 Так і завмираю, не в змозі відірватись від золотистого відливу очей, які підсвічує місяць. Навряд чи змогла б хоч щось відповісти. На щастя, Ельдар і не дає такої можливості, коли каже...

 - у сторіс публікую візуали до глав і багато цікавинок)) Тисніть на іконку.

Мира та добра!

Ваша Кейтрін Шкроб