Емоційне зізнання - нарешті це сталося!

Привіт. У нашому з Неталі МакКензі романі "Хмільна розрада" зараз найбільш напруженні миті. І що ближче до фіналу - тим ще заплутанішою стає історія. А від цього, сподіваюся, вам цікавіше її читати ;)

Якщо напочатку книги героїня Златослава була впевнена, що вийде заміж за Давида, то його брат Матей зробив все, щоб цього не сталося. Спочатку братик-поганець категорично не хотів, аби дівчина входила до складу його родини, бо вважав її корисною, а зрештою й сам закохався. Се ля ві. І як тепер брати ділитимуть дівчину, і до кого її серце проситься насправді? А що, якщо через обставини Злата не може бути зі своїм істинним коханим? 

Цікаво, як ви, мої любі, бачите фінал? Якщо досі не читали книгу - тисніть на обкладинку. Оскільки до фіналу залишилось декілька глав, матимете що читати аж до ранку ;)

Емоційний уривок :

— Є ще щось? — питає Давид, який продовжує дивитися в очі. 

— Так, — починаю задихатися, бо стає важче боротися з хвилюванням. — Нещодавно, коли нестямно сердилася на тебе через те, що затримується до ночі, я ходила у клуб. Лише хотіла розслабитись, потанцювати, але… — запинаюсь, підтискаючи губу, — прокинулась в ліжку Матея. Чорт, я не пам’ятаю, як опинилася там, чесне слово! — мій голос починає звучати ламано, а пальці мимоволі тремтіти. — Я нічого такого не планувала, і тому на ранок була неймовірно спантеличена тим, як з ним взагалі опинилася. 

Давид оторопіло витріщає очі. На лобі проявляється вена, яка пульсує. Вигляд розчарований. А я не сумніваюся, що ця мить одкровення — найгірше, що зі мною траплялося за все життя. Всередині все рветься на частини, і тепер немає сенсу когось винуватити, бо вся провина всеціло лежить на мені. НА МЕНІ ОДНІЙ! 

— Тобто… ти напідпитку провела з ним ніч, — вголос робить висновок мій наречений. Чи вже колишній наречений? — Я правильно трактую твоє зізнання?

Опускаю голову і тепер вже сльози стікають щоками. Вони промовистіше пояснюю за будь-які слова. 

— Ти цього не заслуговував. Пробач… — кажу те, що повинна, хоча й розумію, що не заслуговую на прощення, та й Давид не з тих, хто зможе проковтнути зраду. А отже, це кінець. 

— Як давно ти кохаєш мого брата? — питає Давид, хоча я мала впевненість, що він зараз розвернеться й піде. 

— Кохаю? — підіймаю очі й закидаю назад волосся, яке впало на обличчя. — Я не казала, що люблю його. 

— Говори відверто! — Давид вимагає, немов суддя, який роздумує над вироком. — Ти двічі з ним… Це говорить лише про те, що він тобі не байдужий. А мене, виходить, ти не кохала?

— Кохала!

— В минулому часі… — знову б’є, немов батогом, його висновок. 

***

 - любо запрошую зазирнути до моєї сторінки. З авторкою, яку більшість з вас знає, завтра опублікуємо кумедне відео. Не пропустіть!

Тепла та миру!

Ваша Кейтрін Шкроб❤️