Вітаю, любі)

Давненько я нічого не писала… каюсь). Сьогодні прийшла нагадати про себе і про свою книгу “Вільна обирати”. (до речі, сьогодні на неї діє знижка). Щодо цієї книги… хм, одна з найважчих і емоційних книг, які я писала. І певне зараз вона єдина, якою я найбільше пишаюся. так… трішки сумна, трішки емоційна, але впевнена варта уваги й того, щоб її прочитали. Заглядайте)

 Та не встигаємо ми вийти, коли практично стикаємось носами з Павлом.

- О! Ти вже тут?! – нервово починає він. – Мені телефонувала вчителька, казала, що Інна побилася і що ти вже їдеш, але я вирішив, що й моя присутність не завадить.

Інна різко змінює позицію, відпускає мою руку та кидається обійматись і цілуватись з батьком. В цей момент відчуваю ревність, й соромлюсь її.

- Добре, що приїхав. Нам потрібно поговорити. – кидаю погляд на доньку та уточнюю, — На одинці.

До стоянки підходимо у трьох. Збоку здавалося б, одна щаслива сім’я. Тільки зібрались ми тут разом, через неприємність, а не просте бажання побути разом.

Окидаю байдужим поглядом автомобілі на парковці, коли впадає в око знайомий позашляховик. Й тоді до свідомості доходить, що це може бути авто Дмитріва, коли й сам чоловік виходить з авто та впевненою ходою крокує до мене.

Я забула! Я зовсім забула про нього. Та й взагалі. Що він тут робить?!

Читати тут