Чи варто вірити знову?

Чи варто вірити знову, якщо минулого разу залишилися обманутими? А якщо це ще й потягнуло наслідки від яких серце ледь не розірвалось, і душевні рани досі сочаться образами? У такому випадку ми закриті десь глибоко, на ментальному рівні, й всіляко оминаємо кривдника. Але що, як ця людина тепер кається й просить пробачити?

Я завжди "за" другі шанси, але в такому випадку найважливіше зрозуміти - наскільки щирим є те каяття і чи зрештою знову не накриє хвилею розчарування.

Аделіна з роману ""Шляхетний" ескорт" зовсім не очікувала, що винуватець її розбитого у минулому серця (Ельдар) проситиме пробачення. Інтуїція їй підказує, що він це робить щиро, але що, якщо ні? Все-таки через обставини Ельдару вигідно знову причарувати Аделіну, і, можливо, це означає, що треба від нього триматись якнайдалі. От тільки нові зустрічі все більше розбурхують почуття героїні, які вколисав час - і це може знову мати болісні наслідки. І як їй тепер бути? Попри все мститися за розбите серце, як планувала раніше, чи зникнути для нього назавжди, щоб більше не наражати себе на страждання, чи, можливо, довіритись шостому чуттю - і пробачити?

! Тисніть на обкладинку й поринайте в захопливий авантюрно-любовний роман вже сьогодні !

Уривок:

Роблю крок вбік. Він одразу ж посувається в тому ж напрямку –  і зрештою впираюся грудьми в міцне чоловіче плече.
– Ельдаре… – усім своїм виглядом красномовно показую, щоб дав спокій, бо ні завтра, ні будь-коли в інший день не матиму бажання спілкуватися.
Але мій колишній немов читає думки, тому не планує змінювати плани. Навіть готовий йти напролом, що стає зрозуміло, коли несподівано обхоплює за стегна і відриває від землі. 
– Зовсім вже поплутав берега?! – підвищую голос в той час, як долонею впираюся в його плечі, аби втримати рівновагу і ще й до того ж піцу.
    – Ліно, ти ж хотіла відпочити? Я теж не проти. Знаю гарне місце для цього, заодно поспілкуємося. 
    – Я проти! – заявляю з неабиякою дратівливістю. 
Просто ненавиджу, коли хтось за мене щось вирішує, ще й так насильницьки. І взагалі, не годиться дорослу жінку отак на руки хапати. Не дівка ж якась! Ще розсиплюсь… 
У цей час Ельдар змінює положення рук, змушуючи мене напівсидячи влягтися. Тримає міцно, пригорнувши до себе. Фізично цьому важко протистояти. 
– Ліно, лише поспілкуємося. Поверну до опівночі, – обіцяє й чекає, коли зміню рішення й скажу заповітне “так”. 
– Ельдаре, відпусти.  
– Ні. 
– Отже, думаєш, що можеш примусити мене поїхати з тобою?
– Ні, ми ж стоїмо на місці. Але інакше, даруй, але не відпущу. 
– Диви, як ввічливий! – закочую очі. – До речі, раніше ти не здавався настільки нестерпним. 
    – Зрозуміло чому, – сіпає плечем доверху. – То згодна? Лише одна розмова.
    – Без доторків, будь-якої форми грайливості й примусу, – висуваю умови, почуваючись в безвихідному положенні.
    – Підходить, – киває він, хоча й маю впевненість, що він все одно залицятиметься через парі.

 - в соц.мережах публікую візуали та цікавинки, тож обов'язково підписуйтеся))

Миру та тепла❤️

Ваша Кейтрін Шкроб