— То що сталося, подробиці знаєш? - запитав у Стефика Роб.

— Алекс побив Тофіка ногами, той, наразі, в лікарні.

— Наш Алекс? - Роб провів вказівним пальцем від кінчика носа до переносиці, немов поправляє окуляри, копіюючи ботана, - Побив НОГАМИ?

— Патрульні сказали, що покалічив. Той валявся на підлозі і корчився, прикрикуючи, - відповів Стефик спокійно, наче це норма.

— Та не міг він. Тофік, звичайно, трохи менший за Алекса, але ж Алекс і битися нормально не вміє… Раніше не вмів, - сказав Роб.

— Побалакати з ним пустиш? - запитав Лежик.

— Та пущу, звісно, тільки, хлопці, не довго, я ж не маю права.

— Дякую, брате, - стукнув поліцейського по плечу Роб і вони зайшли у відділок.

Алекс сидів у камері і здригнувся, коли гучно клацнув замок, бо повністю поринув у невеселі думки про Натку і її повідомлення. Здається, йому взагалі не важливо, що з ним зараз відбувається і де він знаходиться. Просто сидить і вдивляється у стіну перед собою.