― Кхе-кхем, ― напрочуд голосно кашлянув Макс. Видно, довго стримувався. ― Ми вам не заважаємо?

Майк, зовсім не звертаючи уваги, накрутив локон Діаниного волосся на палець. А Діана готова була згоріти від сорому: вона зовсім забулася про присутність інших ― ніби час зупинився і цієї миті світ існував тільки для них двох.

Вона з останніх сил вивільнилася й ніяковіло відступила, уникаючи Майка очима. Той здивовано примружився, але швидко опанував себе, ставши звично-незворушним.

― Що ж, ― защебетала Мей, опинившись біля Діани, ― день був не з легких. Принцесі час спатоньки. ― І вона взяла Діану за руку й повела до виходу.

Макс лише руками розвів й поплентався слідом.

Діані страх як не хотілося залишати Майка самого. Жага знову віддатися в полон кільця його міцних рук була майже нестерпною. Здається, Майк відчував те саме. Його погляд пильно прикипів до її спини. Діана обернулася ― у ту ж мить впіймала на собі його сумну і якусь зніяковілу посмішку. Бажання обійняти його ще дужче обпекло зсередини, у жагучому щемі стискаючи серце.

Ось Майк ступив крок, як Макс перегородив шлях:

― Бро, куди намилився? Тобі відпочити треба, бо геть лиця немає. А за дівчат не переживай, я їх проведу. По дорозі ж.

― Та я до вартових спущусь, ― чомусь сконфузився Майк. ― Треба дати їм нову інструкцію, а то зовсім від рук відбилися. У цю вежу ніхто зі сторонніх не має права підніматися.

― Ясен пень! ― зрозуміло кивнув Макс, за звичкою шкрябаючи потилицю.

Уже на виході Майк кинув, дивлячись кудись вдалечінь:

― На добраніч.

Діана насторожилася, спантеличившись від його раптової холодності. Але теж пробурмотіла під ніс мляве «на добраніч», спостерігаючи, як дужа, широкоплеча, міцно збита фігура Майка стрімко віддалялася.

Пори року. Зникнення Зими

Хіба вони не милі?...))) 

А в наступному розділі чекайте "нічний жор", каву та щиру розмову під зорями)) 

Вгадайте, хто за кого старший: Майк чи Діана?

І кому належатимуть ці слова: "І як їй тепер бути з твоєю біполярочкою? То кажеш "ненавиджу", то троянди в кімнаті залишаєш..."

'ㅅ'