Трохи з твору і арт

– Йой! Як так? Вони ж єдині були дієві проти цих вилупків. І що ти тепер беззбройний? – злякалася я. Бо моя зброя то зовсім непотріб проти цих істот.

– Не зовсім, зараз ти мене заклеїш і будемо думати, як діяти далі. Бо ясно одне – яка б в мене не була смертоносна зброя, від неї нема користі, якщо на місце двох вбитих приходить ще більше. Ти мене пробач, але в моєму тілі раніше кров закінчиться ніж я їх переб’ю, – відповів стрілець.

–  Точно, – погодилася я.

 І теж почала розмірковувати. Мені от здалося, що монстри нападають тільки на цього мисливця. Мене от вони ігнорували, поки я перша на них не нападала. Та і на Килину теж, тільки вдарили по Богдану. Але він намагався витягти з зони ураження монстрів їх жертву. Та в інших випадках вбивали лише наречених. А от гості чи наречений, чи родичі залишались неушкодженими. Тож ціль тільки наш наречений. І тут я подумала ще далі, але просто так монстри б не лізли до стрілка. Щось повинно їх притягувати. Хоч якась дрібниця. І тут я згадала, що щось бачила в подолі.

– В мене є одне припущення…– і я все розповіла мисливцю.

 Я чекала що він скаже, що я несу дурню.

Але він уважно вислухав мене, кивнув головою і сказав:

– Згоден, я сам про це подумав. Але мені це здавалося мало віроятним, поки ти теж до цього висновку не прийшла, – погодився він і почав оглядати подол, поки не вигукнув:– Є! Ось!

 І він повернувся в мою сторону передом та з радістю підняв поділ.

 А в нього і так бракувало доброго шматка тканини, так ще щось підібралося коли він сів, а тепер ще забрав що залишилося.

– Йой, – я вигукнула та закрила лице ладонями.

– Ти чого? – здивувався цей нудист.

– Я не можу дивитися на полу голого хлопця! Ладно би ти зверху полу голий, але з низу…то вже занадто! – відповіла я.

– Да ладно! Ти ж була заручена, тож в тебе був вже хлопець. Ти що не бачила його голим? – перепитав с іронією цей стриптизер не догризений.

– Бачила! – бовкнула я, відчуваю як червонію.

– Ну так в мене теж саме! Так чого тут стидатись?– візьми та ляпни цей…цей…нудист!

– То ж був мій наречений, а ти незнайомий мені хлопець! – обурилась я.

– От послала доля мені цю праведницю! – з іронією проговорив стрілець,– Ти ще скажи що на чоловічому стриптизі не була?

– Була…якраз ти мені його влаштував, дякую, на все життя тепер вистачило! – обурилася я.– Хе-хе, ну добре, на...– єхидненько хіхікав цей довбень, я почула тріск тканини і мені щось намагались втулити.

– Що це? – перепитала я, обережно виглянула з під рук.

– Ця фігня що була на подолі. Тут якийсь знаки. Я в тому не тямлю, може ти допоможеш, – відповів мисливець.