– Так щаз хтось добалакається і я дам йому підсрачник! – з любов’ю д ближнього свого пообіцяла я.

– А казала що полудохликів не б’єшь, от всюди обман, – продовжував блазнювати стрілець.

–  Мені казали, що подібні «енергетики» шкодять молодим організмам та зменшують тривалість життя. Ти не боїшся що із-за своїх «препаратів» помреш молодим? – спитала я, прибираючи його волосся, яке було по лопатки, загортаю йому на грудь щоб не заважало. Воно м’ягеньке на дотик.

 Мисливець хрюкнув, його плечі сіпнулись, він розсміявся.

– Що смішного? – незрозуміла я.

–  Всі хто стає на шлях мисливця вже покійник, тільки він розуміє це коли зтикається з саме з тим монстром чи надприроднім що вб’є його. Ти до речі, теж покійниця, – проговорив з іронією стрілець.

– Йой…тут ти правий, пробач трохи буде боляче, я оброблю все знезаражуючим засобом, – попередила я.

– Валяй, хоч наживо зашивай, лиш би я після цього зміг знов вступити в бій, – знизав плечима стрілець.

 І я обробила знезаражуючим спреєм рани, їх покрила рожева піна.