Уривок \ Бунтарка

Помаранчеве світло раннього сонця променем падало на дві абсолютно однакові склянки, намагаючись пробратися крізь скло. Кубики льоду повільно танули в бурштиновій рідині, доповнюючи м'який смак своєю прохолодою. Але тонкі й трохи шорсткі, немов покусані до майже непомітних ранок, губи володаря напою все ще не наважувалися торкнутися скляної поверхні. Трохи піднятий ніс із відсутнім рум'янцем на ньому із задоволенням відчув насичений аромат віскі. 
Погляд млосно опустився на проріз дверей, де я завмерла в очікуванні. Сині очі з подивом округлились, але тіло все ще розслаблено знаходилось в шкіряному кріслі за столом. 
— Прийшла, — прохрипів він, опустивши склянку та вдивляючись у фігуру за мною. Кімната, в якій було чути лише цокаючий звук наручного годинника, здавалась порожньою. — По новинах показали, що ти, мабуть, мертва.
Домінік піднявся з місця та повільно підійшов до мене. Його очі налиті гіркотою та жалем, хоча зморшки це не видавали. Помаранчевий блиск осяяв його понівечене обличчя: довгий шрам від правої брови, що закінчувався лівим кутиком губ, почервонів.
— Вийди геть, — прогримів чоловік, але не зводив з мене уважного погляду. — Зараз.
— Томасе, — я кинула очі до хлопця, помітивши напруженість на його вилицях. — Все гаразд.
Він блимнув на чоловіка та зачинив за собою двері. Домінік потягнувся до ключа, що стирчав із замкової щілини, та прокрутив його двічі. 

Новий розділ 33 "Обпалитись" до книги "Бунтарка, або Таймер сновидінь" чекає вас!