Лівія.

- Я звичайно розумію твоє нестримне бажання звідси вшитися, але не простіше це було б зробити через двері, а не через вікно жіночої вбиральні? - видав Янніс підійшовши ближче, але не настільки близько щоб я змогла влучити в нього чимось!

- Не блазнюй, Яннісе! Мене зачинили в цій клятій вбиральні! - вигукую роздратовано. - Краще допоможи!

- Чекай! Спробую відчини кімнату!

- Яннісе, не смій мене знову залишати! - буквально заверещала я. - Особливо коли я вже майже видерлася у це кляте вікно!

Він робить ще кілька кроків уперед, притуляється хребтом до стіни.

- Ставай мені на плечі! Дістанеш? - питає.

- Спробую! - тягнуся, і чую як тріщить по швах моя багатостраждальна сукня-футляр. Зрозуміло, що тканина просто не створена для такого навантаження, а я коли обирала образ не планувала: ні сідати на поздовжній шпагат, ні лазити у вузькі отвори.

Нарешті босою ногою відчуваю його плече. Потім іншою. Його теплі долоні хапаються за мої оголені ноги. В цей час я ще й досі тримаюся за підвіконня, щоб не втратити рівновагу.

- Зістрибуй! Я тебе спіймаю! - керує процесом.

- Нізащо, Яннісе! Мені потрібні ще ноги, бажано обидві!

- Як скажеш, якщо тобі подобається, що на твій голий зад всі витріщаються!

"Чому це голий, в стрінгах!"; обурилася про себе.

- От вмієш ти умотивувати! - бурмочу і… роблю крок назад.

“Довгих літ життя Лорен і всім іншим зазнобам Янніса!”; промовляю про себе. Та аби тільки це, за секунди польоту все життя перед очима промайнуло. 

От коли мене запитають у лікарні, як я потрапила до травматологічного відділення, так і скажу: “Стояла у черзі за самі знаєте чим…!”

І все це дійство під: свист, оплески та вигуки на грецькій мові чоловіків, які вирішили що тут їм цікавіше! Ну якщо ганьбитися, то під оплески!

Стало цікаво, як героїня викрутиться з цієї ситуації! Тоді покваптеся!