Choose your fighter, як то кажуть.

В лівому кутку в нас колишня леді Коллінгвуд, яка заміть рідної доньки обрала молодого альфонса-афериста, позбавила її спадку і вигнала з дому:

 

Мама ледь не виривала на собі волосся, але дочекалась, доки Лука відійде і тільки тоді підбігла до Аарона. Та звернулась одразу не до нього, до мене. Підняла лице, подивилась на мене блакитними очима — світлішими ніж мої, — й наказала сталевим тоном:

— Ніколи більше не повертайся, Розамундо. Це вже не твій дім, якщо ти запрошуєш до нього таких потвор!

А в правому кутку вдова італійського мафіозі, якій треба повчитись тактовності, бо вона оголосила сину на лікарняному ліжку з простріленим плечем, що він має помститись за батька:

 

— Я й досі не забув, що мама тоді не зронила ані сльозинки, — мабуть, завваживши мої мокрі очі, мовив Лука. І де там поділась моя крижана витримка, га? — В її очах був лише смуток, скорбота та гнів. Вона нахилилась до мене. Поцілувала в чоло. Провела долонею по щоці, ну, знаєш, як зазвичай втішають мами, — я кивнула, але ні, насправді мені це невідомо. Тобто я бачила той вияв турботи й батьківської любові у фільмах і отримувала його від тата, коли зі мною траплялась чергова халепа. Але від мами? Ніколи. — Її пальці були гарячими як розігріта пательня, бо її кров кипіла жагою помсти. Вона нахилилась нижче до мого обличчя і спитала: «Чи ти пам’ятаєш, сину, що маєш зробити?».

Я так широко вибалушила очі, що сльози з них миттєво випарувались.

— Вона що?! — Лука спантеличено нахмурив брови. — Тобто ти кажеш, що в той самий день, коли ти потрапив в лікарню з пораненням, твоя мама нагадала тобі, що ти маєш закатрупити вбивцю твого батька?!

— Ну… так, — кивнув він.

Та Аллегра принаймні дбала про своїх синів, доки це не сталося.

Ну то що, ви за кого?

P.S. Всі ці італійські пристрасті з перчинкою й гірчинкою відбуваються тут: 

Сусідка з халепами