Візуалізації до "Срібного мільярда" та новини

Доброго вечора, любі!

Перш за все, хочу подякувати кожному читачеві та моїм колегам авторам за теплі побажання і підтримку у минулому блозі. Дуже приємно бачити, що за два неповні роки тут я знайшла свою читацьку родину і друзів, які не пройшли повз блог. 

Спасибі Вам❤️

Зараз я на шляху, який для мене не зовсім простий, та попри все я хочу потроху писати і повертатися до творчості. З нею нелегко, але і без неї неможливо.

Мені дуже приємно, що статистика показує вашу зацікавленість і терпіння, з яким ви чекаєте на нові розділи. В коментарях до книг я вже написала, що наразі соцмережі вести не можу, та я і не сильно над ними працювала, тому як завше, залишаю красу тут. 

У нових розділах СРІБНИЙ МІЛЬЯРД ми нарешті почули Маркіяна, торкнулися його думок, а він почав відкривати таємниці власного минулого та юності, тому залишаю вище візуалізацію Іуди: того, який кохав Агату, і того, який став чоловіком Аврорі. 

    Шкіра цієї дівчинки пахне болем. Моїм болем. Її погляд кричить моїм відчаєм, а тремтіння холодної долоні витягує мертве з самого їдкого і чорного попелу минулого. 

    Дівчинка. Її донька тепер моя дружина. 

    Штовхаю двері до кімнати Агати, а за ними поглядом тягне на довгі роки назад. За в'язи рве, за серце потрощене смикає вперед, і з грудей той ніж, яким вбили нас. 

    Іржавий він, як цвяхи, якими вікна забиті у пустій кімнаті повній пилюки. Під ногами той пил скрипить, так само, як дошка паркету. Та сама дошка, яка і двадцять років тому скрипіла точнісінько так. Стаю на неї, мружуся, а шкірою холод повзе. Він посмішкою безумця на обличчі слід залишає миттєво. 

    Я прийшов... кохана. Я тут. І навіть за пил у цій кімнаті послідує помста кожному. 

    — Господарю!  

    Таке красиве слово. В ньому багато сили. До нього я йшов всі ці роки. Його отримав, і певне душу вже не повернути, бо господарем може бути лише той, хто її спалив.

    — Говори! — наказом за спину, а очима до вікон. 

    До них тягне, поки Ян говорить: 

    — Молода пані Аврора побажала відвідати свою кімнату. Вона під охороною. Елеонора з донькою зачинені в своїх кімнатах до прибуття реєстратора. Гарнага розпочав підготовку до весілля. Периметр повністю під нашим контролем. 

    — Чудово, — кажучи обхоплюю жорстку тканину гардин і тягну одним ривком. 

    Сонячне проміння вдаряє у всі предмети навколо, забарвлює попіл, а мертвого сліпця змушує прозріти. Очі закриваю, а за спиною дихання Агати, її тихі кроки, її руки слідом по плечах, як опіком, а у повітрі аромат її волосся. 

    Яка ж паскудна річ та клята пам'ять. Сліпа до болю, глуха до щастя, німа до всього живого, що ще колись мав в собі. Їсть, точить, жере роками м'ясо, яким ще мої кістки вкриті, та найсмачніший делікатес в грудях. Там вона зуби свої гнилі ламає. Там тверде все, мертве і спалене назавжди. 

    Тканина з пальців миттю вислизає, а пилюкою вже сам вкритий. На пил схожий був колись. Під її кроками, під її поглядом, я б став навіть пилом, тільки б жила. 

    Не судилося. А я таки став... Та не пилом, а попелом. Попіл то наша пам'ять.

Читайте та насолоджуйтесь! Щойно вийшов новий розділ. А для тих, хто не бачив залишаю і буктрейлер:

Тут завжди тепло.

Ваша Христя.