Привіт, любі читачі та відвідувачі блогу! Що ж, я виклала нову главу, яку ви можете вже читати...)) Я, звичайно, не можу похвалитися великою кількістю читачів, але взагалі, завжди вдячна хоч за маленьку підтримку у вигляді лайка, чи коментаря. Це потрібно для мене в особливо складні періоди життя, коли до творчості можуть опускатися руки. 

Чесно кажучи, я взагалі почала писати цю історію в досить складний особистий період. Тому, що саме ця книжка та процес роботи могли мене відволікати від особистих проблем та переживань. Бували періоди, коли я з жахом дивилася у майбутнє і бачила там все у чорних та сірих тонах. Щоб не зосереджуватись на цих думках, я писала. Детально пропрацьовувала всі деталі історії, вдосконалювала мову, завжди думала над сюжетом, щоб заповнити всі сюжетні недоліки і зробити книгу такою, щоб нею зацікавились у видавництві. Так, я, особисто, бачу свою історію виданою, тому що працювала над нею довго та ретельно. Для мене це не просто прохідний роман, це книжка з досить серйозним сюжетом та глибокими питаннями, в якій будуть підніматися складні та глобальні теми. Тому я вірю в те, що все в мене вийде, головне не сдаватися! І писати, не дивлячись на складні періоди. І не думати опускати руки!.

Також зробила відео до попрередньої та нової глави. Процесс робити над такими відео мені теж допомагають відволікатися, тому мені буде приємно, якщо ви оцінете цей тізер. Ось ссилка:

https://youtube.com/shorts/LTqJPSWeroM?si=ryablJgruafopAvU

Ну і по традиції, шматочок з нової глави:

— Тобто, я правильно розумію, що для вас відмінність у силі визначає, чи має людина жити на Землі, чи ні? Тож ваша раса вирішила, що земляни мають померти?

— Ну, чому ж одразу померти? — Сіара м'яко йому посміхнулася. — Люди можуть бути непоганими рабами більш сильних істот. Такі закони Всесвіту, мій любий. Сильні завжди обмежуватимуть слабких, підкорятимуть їх собі. Це закон виживання не тільки у світі тварин, а й у світі людей і горян. Ми зможемо жити разом, якщо люди підкоряться нашій волі і будуть служити нам, як своїм панам. Щоправда, подібний привілей не стосується напівкровок. Ми не дозволимо, щоб наша раса була заплямована, а потім народжувалися подібні помилки природи. Це призведе до поступового слабшання нації, та й у принципі, це кидає тінь на нас — чистокровних горян. Наша кров ні в якому разі не повинна поєднуватися з подібними хробаками, як люди. Це найвищий ступінь мерзоти. Тому всі, хто причетні до цього злочину, мають померти. Як батьки, котрі дали життя половинчастим, так і вони самі.

— Твій монолог — просто верх цинізму та жорстокості! — Ден був вражений її словами. — Ви готові вбивати своїх за те, що вони стали батьками напівкровок? Гуманність до своїх співвітчизників, я так розумію, у вас не прийнята?

 — Про що ти кажеш, малий? Система нашої влади побудована на інших законах. Гуманність, доброта, милосердя, любов і подібна дурість — не в наших інтересах. Якщо горянин навіть трохи порушує закон, він має бути негайно знищений. Жодних потурань. Цим ми відрізняємося від людей — безнадійних слабаків, світ яких погруз у беззаконні. У нас найсильніші правлять, а слабкі підкоряються. Ідеальна система влади. Але я не збираюся таким комахам, як ти, розповідати про систему наших цінностей. Скоро не стане нікого, подібного до тебе.

— Та начхати мені на ваші цінності, знаєш! — Ден не бачив сенсу вести з нею глобальні розмови про будову їхніх світів. Це була явно не його турбота. Нині його хвилювало зовсім інше питання:

 — Якщо мій батько вчинив непробачний гріх, то чому ж ви його не вбили? Хіба, за вашими законами, він не мав померти?

 — Іноді бувають винятки, — таємниче посміхнулася Сіара, підійшовши до нього трохи ближче. — Алл брав участь у виконанні найважливішого завдання, вирушивши на Землю. Він — наш рятівник, наш ключ до вирішення найглобальнішої проблеми. Так, він теж оступався, породивши на світ багатьох дітей, які, на щастя, уже знищені. Але ти — дещо інше, Алан.

 — Що це означає? Чим я відрізняюся від інших, чорт забирай?! — Ден почав втрачати самовладання. Піднявши шпагу, він направив її на Сіару. — Говори зараз же!

— Це не моя справа, хлопчику. Я лише винищую половинчастих і не сую носа, куди не треба. Це питання всесвітнього масштабу, від якого мені краще триматися подалі.

   Сіара трохи підняла брову і знову окинула Дена оцінюючими очима. Він відчув себе так, ніби стоїть перед нею в одних лише трусах, настільки скануючим був цей погляд.

 — Але якщо хочеш знати, то так, ти особливий, Алан, — нарешті продовжила вона. — Навіть я, дивлячись на тебе, не відчуваю огиди. Твій батько — до біса харизматичний засранець з неймовірними очима кольору дорогоцінного каміння. Жорстокий, цинічний, бездушний... Він убив більше сотні людей заради забави, і заслужив моє цілковите визнання та захоплення. І ось зараз я дивлюся на тебе і розумію, як же сильно ви схожі! Той самий холод в очах, сталева витримка, незламний дух. Ти ще до кінця не усвідомив своєї справжньої сутності, Алане. Але незабаром ти до всього прийдеш. Адже для цього ти і був народжений.

— Помиляєшся, — похитав головою Ден. — Цей виродок не має зі мною нічого спільного. Не варто говорити про мене так, ніби я щось комусь винен. Чорта з два я танцюватиму під вашу дудку!

   Незважаючи на внутрішній ураган, на обличчі Дена не здригнувся жоден м'яз. Кожне слово жінки отруювало душу, як смертоносний газ. Але їй, звичайно, про це не потрібно знати. Нехай і далі вважає, що у нього «сталева витримка». Він нікому ніколи не дозволить більше побачити свою слабкість.