Цікаве з книги

 Почувся глухий свист, монстр з середини засяяв та його розвіяло на попіл. Було так яскраво, що довелося замружитися, щоб не спалило сітківку.

 Коли світло згасло, то я змогла відкрити очі й побачила купку попелу з якого виходив чорний дим, смердячою сіркою.

–  Йой, невже вийшло? – не вірила я очам, боявшись завчасно радіти.

–  Молодець, новенька! – раділа за мене Килина через навушник, – Дай від мене тій пришелепуватій підсрачник і питай нащо вона висунулась з укриття.

–  Ой, точно! – я наче згадала про наречену, озирнулася.

 А вона стоїть все ще в ажурній фаті через яку ледь видно обличчя, лише червоні вуста. А ще того…вона була мене вище на дві голови, я їй була по груди, які кокетливо визирали з ліфу плаття.

 Я звела очі до перенісся дивлячись на це «багатство». Ех, не те що моя двієчка, яка сумно здохнула.

 Та про що це я? Я мотнула головою, намагаючись витрусити дурні думки з голови. Відчуваю як щоки червоніють, а сама відчуваю незручність. Довелося зробити пару кроків назад.

–  Вибачте, але чого ви наразили себе на таку небезпеку? Поряд з моїми друзями вам було безпечно. Вони полюють на те що хотіло вас вбити, – намагалася я все пояснити дівчині.

 Вона мовчазливо закинула голову на бік, я хоч не бачу та відчуваю її погляд на собі.

 Як раптом, ця дивачка хапає мене за плечі та тягне до себе. Я цього не чекала тож втупилася як раз поміж її «скарбів». Йо-ой! Та чого якась фігня трапляється саме зі мною?

 І тільки я хотіла відкрити рот, щоб обуритися і намагалася вибратися з її «обіймів», як відчула що позаду мене щось з’явилось, бо повіяло холодом, і почало знов смердіти сіркою.

 Наречена викинула різко вперед руку з дивного виду зброєю та зробила постріл, мені довелося дуже завернути назад шию, щоб початими що там коїться хоч боковим зором, бо хватка цієї панянки наче сталева!

 Я не можу вибратися. Те що я змогла роздивитись зі свого ракурсу так те, що здається, вистріл від шиб частину від монстра, пів голови здається...невпевнена…Стоп, так я ж вбила того монстра? А це що? Невже я не впоралася? Невже десь помилилася?

–  Якого…я ж вбила цю погань?! – обурилася я.

– Ту ти вбила, а це була інша…а от ще! – нарешті наречена заговорила тихим голосом.

 І дійсно тепер з одного боку, і з іншого до нас линули дві тіні.

–  Йой! – вирвалося в мене.

 Та ось мене підкинули, як кошеня на плече та перекинули.

–  Ти що робиш? – обурилася я.

 А наречена чкурнула в сторону моїх товаришів. Вона мене обережненько скинула на Килину…буквально! Я впала на Килину і ми опинилися на полу.

–  Ти що робиш дурна ти голова? – обурився Богдан.

 Та поки ми з Килиною валялися на полу як хлібні крихти, і де як розплуталися та піднялися, та навіжена чкурнула геть.

 Вона добігла до стіни, а позаду неї вже вилізли з тіні ще два монстри схожі на того що я знищила. А ця дивачка в білому якось застрибнула на стіну, відштовхнулася та зробив перекид в повітрі над головами монстрів зробила постріли, кулі сяяли та потрапили точно в потилиці монстрів, які почали вибухати світлом з середини.

 Наречена приземлилася на ноги, як кішка, позаду монстрів, що розсипалися прахом.

 Ми з Килиною мовчки за цим наглядаємо, не домовляючись ми обмінялися здивованими поглядами.

–  Що це таке ? — здивувався Богдан, смішно витріщивши очі.

 Та відповідати було ніколи, бо з’явилися ще чотири тіні!

 Монстри разом вистрибнули на наречену. Вона присіла, так що ті стукнулися головами.

 Ця трюкачка перекотилася вбік та вскочила на ноги, як на неї напало двоє монстрів, які перші оклемалися від струсу мозку. Один все ж зміг дістати до нареченої, але лише порвав поділ сукні, другий вдарив ззаду та роздер фату та плече, у бідолашної хлинула кров, заливаючи білу сукню червоним.

– Вони її роздеруть живцем! – злякалася я. — Гей не знаю хто ти, але біжи сюди їх занадто багато!

–  Нічого, зараз скоротимо їх кількість, – бовкнула вона та зняв з себе фату, стрибнула над головою монстра, обплела фатою його голову, та зламала шию, сильно смикнув, аж почувся характерний звук. І фінально вистрілила в лоба.

 Уривок з книги "Полювання на Місяць"