От я, наприклад, їх не люблю. Точніше, вони просто обридли.
Мало не кожний персонаж у фентезі чи фантастиці має особливі сили або незвичайне походження. Або особливе призначення. І в результаті всі події крутяться навколо особливого героя. Фактично, йому нічого не треба робити взагалі, сюжет сам до нього прийде. "Злі" будуть нападати на героя, "добрі" шукатимуть його підтримки в боротьбі зі "злими". "Особливість" героя також постійно відкриває доступ до унікальних артефактів, знайомств, знань тощо і цим дуже допомогає йому просуватися вперед.
Ну, правда, набридає.
От недавно трапилася на очі історія, комікс. Корейський, до речі. Там світ перетворився на таку собі віртуальну гру, де люди мають проходити певні "сценарії", щоб вижити. І зазвичай їм доводиться вбивати навіть інших людей, а не просто монстрів. Ну, здавалося б, норм. Пригоди, напруження, виживання. Що ще треба? Але навіть там герой "особливий". Бо він якогось біса знає абсолютно все про всесвіт навколо, бо колись читав у романі про нього. Ну от просто натрапив на книжку, прочитав, а потім все написане стало реальністю. Оце так фортануло! Ну, добре. Не придираємося.
Більше мене засмутило інше: у критичній ситуації, коли той гг реально міг вмерти, у нього раптово відкрилася нова сила. І він став ще "особливіший", ніж був. Ну... це якось... так собі. Принаймні для мене.
Хочеться, аби гг був менше "особливим" та більше "звичайним". Щоб проблеми вирішувалися не тільки супер силами чи супер походженням.
Власне так у мене виникла ідея роману "Кінцева мета - "Острів". Мені просто дуже закортіло побачити героя (в даному випадку - у кіберпанковому середовищі), що не має супер сил чи чогось іншого особливого. Він не супер агент на спец місії. Не супер хакер чи супер знаток чогось там. Він просто людина, що має певні, приземлені, цілі та хоче їх досягти. Але життя навколо йому в цому заважає.
Ну, якось так. Не знаю, чи вийде в мене. Бо спокуса зробити героя "особливим" є завжди. Вона якась... підсвідома. Тож можна й не помітити як став на граблі, що хотілося обійти.
Якщо ви раптом почитаєте 5 глав наявних — цікава ваша думка. Чи вдається мені оминути ті самі граблі й при цьому не перетворити історію у просто нудний потік слів?
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиГерої як герої. В стародавніх міфах такі ж. Один Геракл чого вартий. Насправді вся біда таких героїв — в якийсь момент все у них стає настільки занадто, що далі просто нема куди рухатись. І автори або обнуляють усе, або скочуються до епічної битви з бляшанкою від коли, або закінчутью зненацька цю маячню, старанно виконуючи наостаннє всі забаганки фанбази. Взагалі, попадалась мені одна чудова корейська манхва з подібним героем, котру автор закінчив майстерськи - герой врятував світ, більше світу такі герої не потрібні і далі живи просто людиною, дітей вирощуй. І герой навіть ні про що не жалів, бо з тією його силою в кінці була така епічна срака, що ну її до біса.
Тетяна Гуркало, Та я всюди шукаю щось цікавеньке, власне тому мене і понесло на азіатські комікси та новели. І амазон не пройшов повз мене, ну і наші книжкові магазини та сайти також. Знайти, звісно, щось можна. Іноді буває і так, що й дурнуваті твори заходять, коли в них трапляються близькі/цікаві мені герої та ситуації. Але от дуже мало останнім часом такого, що ну прям вау, дайте два)) Здебільшого хочеться або істерично реготати від анотацій про дівчинок, що закінчили школу асасинів, або неприємно дивуватися дивним авторським рішенням просто посеред читання чи перегляду фільма. Останнє найчастіше трапляється саме з манхвами та всім іншим з Азії. Там таке іноді наворотять… до прикладу, бачив історію про шпигуна. Так от там всі навколо знали, і про те, що гг — шпигун і про те, на кого він працює)
Інколи дійсно вони набридають, особливо, якщо майже кожна книга про них. Але й без "особливих" нікуди, бо було б ще нудніше. Навіть якщо перед "звичайним" гг відкриваються якісь можливості — він вже стає теж "особливим") Та й сам факт, що він головний герой книги вже робить персонажа таким, хоча б для читачів:)
Щодо вашої книги. Ознайомлююсь. В перших главах дійсно немає нічого надприроднього, але разом з тим й якогось суттєвого конфлікту нема. Герой прагне вибратися із сектору, але нічого не робить для цього, крім сумлінної праці (ось тут, до речі, цікаво, бо це притаманно людям). Натомість він супроводжує друга на "процедуру" і йому пропонують гру. В чому його зацікавленність в цьому? Він же й сам не в захваті від біонічних імплантів. Просто не став більше відговорювати друга. І лиш випадок допомогає йому стати ближче до цілі. Але якби він не пішов підтримувати Сашка? Нічого б не дізнався. Отже підсвідомо він відчував, що треба йти з Сашком виходить?))) Це вже теж якась особлива інтуїція:)))
Мені подобається, що він звичайний, але чи зможе втримати увагу й далі — ще треба подивитись. Читатиму залюбки далі:)
Marinaria, Дякую вам) Сподіваюся, ви маєте рацію і мій гг не настільки поганий) Щодо "звичайності" - ну чого, от "Три мушкетера" візьміть. ГГ ж там звичайні, супер сил не мають, а фільми про них досі знімають) У фентезі цілком можливі такі ж самі герої, з тією різницею, що, оскільки це фентезі, то магія з драконами будуть у наявності замість мушкетів та пороху)
Вітаю! Те що ви описуєте, має назву Марі чи Марті Сью, це коли герой обраний, і має все найкраще, перемогає без напруження. Так це проблема сущасної лутератури. Сама намагаюсь цього уникати. В мене героїня не рятує світ, тільки вчиться просто бути корисною та намагається докопатися до правди. Вона скоріше знаходиться поряд з тими хто рятує світ, і спостерігає за ними.
Марко Черешня, Вам теж дякую за гарну дискусію. Бо саме завдяки ним народжуються цікаві ідеї.
Насправді, це важкий важіль будь якої драматургії — обраність героя. Він на то і герой, що не такий, або має силу чи походження. Проте, все залежить від того, наскілтки автор вміє виправдати і заретушувати «обраність».
Мені такі історії не те що не до вподоби, але якщо вже маємо героя, то я ціную дієвого персонажа з реальним сввдомим і несвідомим бажанням брати участь в сюжеьі. Ще краще, коли масштаби його мотивації не роздуті до «порятунок світу», а переплетені з власною потребою і проблемою. Тобто, чим коаще автор пояснбє чому цей персонаж ну просто не може піти геть і не вплуьуватися, тим менше ця історія про «обраного»
Ярко, Цікава порада, дякую)) Я про вимушений компроміс не думав. Власне у мене завжди перекос був в напорям дії, я намагаюся з неї починати. А лор вже в процесі. Це погано тим, що іноді лор потрібний аби пояснити дію чи подію, але до цього ж пояснень не було, суцільна дія, і ти змушений або хвилинку лікбезу робити читачу просто у творі, або діалоги чи сцени додавати зацві, щоб через них всі все зрозуміли. І тому мені здавалося, що я щось не так роблю. Типу баланс треба виправляти. От поточна спроба виправити закінчилася перекосом у лор(( Тепер думаю, що попередній мій компроміс був кращий)
Дякую вам за увагу до цього блогу! Для мене повна несподіванка, що на нього звернули увагу, плюс ще й розмова цікава вийшла в результаті) Дякую вам за це, і теж бажаю натхнення та сил писати попри все!)
Мені теж не подобаються обрані, але не через самих обраних, а через те, як їх пишуть. На мою думку, якщо вже взявся писати про обраного, то будь ласкавий, веди його шляхом героя по Кемпбеллу нормально. Не перескакуючи і не пропускаючи обов'язкових етапів. Але багато авторів пропускають, і от тоді таке виходить.
MargFed, Ігра Престолів — взагалі унікальний випадок. Мало не перше фентезі, де дефіциту на насилля, каліцтво та середньовічність у всій її красі не має)) Ну, може, ще «Відьмак» близький по атмосфері) Все інше, що колись читалося мною, більш, не знаю, ліберальне) Герої гинуть там, навіть дуже драматично, але вони не ключові, мало «екранного часу» мали, тож легше це сприймається. Травми отримують (одному навіть очі вирвали), але їх же сцілюють потім. Тому конкретно для мене ІП стала справжнім одкровенням)) Настілько, шо аж дочитати не вийшло одразу) Але може то тому, що впереше книжка в руки мені потрапила ще у школі, і мій мозок просто тоді не готовий був)
Доброго дня не раз. Глянула уже викладену частину тексту. Ні, гг не виглядає мерісью.
Мені тут інше в око впало. В гг є мета, і є план як її досягти. Але напруги не те щоб багато, часікі не тікають. А ще з точки зору структури сюжету ми на початку маємо бачити героя у його рутинному світі і потім бачити як його рутинний світ руйнується. Тобто далі за сюжетом має щось статися, що або уввімкне таймер і змусить його діяти швидше і ризикованіше, або маштабує його ціль і гг захоче змінити не лише своє життя, весь світ/ життя багатьох людей. От у другому випадку він стає обраним і трошечки надприродної крутості йому навіть не завадить(головне не забувати, що він має програти 2 битви з трьох). Якщо ж його прагнення не виходять за межі його власного життя, то він не обраний ( і скоріш за все навіть не мерісью)
Анастасія Костюк-Рой, О, дякую за зворотній зв'язок! Він підтверджує мої власні думки. Теж боюся, що надто повільно все йде і через це не дуже цікаво читати. Ну, буде час, спробую переробити перші глави. Щодо таймеру - скоро почнеться, власне з нової опублікованої глави починається. І ще раз дякую за небайдужість!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати