Пінтерест сьогодні підкинув цікаві картинки..))) які яскраво вписуються в атмосферу моєї історії. Насолоджуйтесь! =)))

Так, на кого б це мені вилити каву?

(Розділ 3. Розлита кава)

О! А оце:

 ДОСИТЬ ГОВОРИТИ НІСЕНІТНИЦІ!!!

(Розділ 5. Сталкерство)

– Можливо, і дарма я так розхвилювався. Гм, от дійсно… Залишив би вас наодинці, і нехай Ден робив би те, що там нафантазував. І ти була б не проти. Він же ж тобі подобається.

Діана стала як укопана.

– Чого? Із чого ти взяв? Це не так! Він мені вже давно не подобається…

Вона замовкла, збагнувши, що, по суті, тільки що підтвердила слова Майка, а той спостерігав за нею зі здивовано-насмішливим поглядом. Діана почервоніла по саме волосся. І взагалі, чого вона перед ним виправдовується?

Але наступна фраза вилетіла перш ніж Діана встигнула прикусити язика:

(Розділ 10. Ліс із кошмарів)

Діана не договорила, бо Майк, піддавшись емоціям, згріб її в оберемок, міцно притискаючи до себе. Вона ледве не задихнулась від ейфорії.

– Я скучав… – розпачливо прошепотів він біля самісінького вуха. – Чорт, як же сильно я за тобою скучав!..

Діана мліла від раптового зізнання, повністю віддавшись гарячим метеликам у животі.

(Розділ 12. Фотографія і мерзенні гудзики)

– І часто ти це робиш, приховуєш свої істинні емоції?

– Дуже часто. Можна сказати – завжди. – Майк обережно підняв її обличчя, щоб дивитися очі в очі. Які ж у нього все-таки страшенно гарні очі, як глибокий колодязь: подивишся – і відразу тонеш. – Але з тобою я чесний. Ну, майже… – Він винувато опустив погляд.

(Розділ 12. Фотографія і мерзенні гудзики)

– Чому ви так вважаєте? Історія має здатність переписуватися.

Любомир склав долоні разом, поклавши на стіл:

– Якби твої батьки дозволили мені тебе навчати, ти б знала: те, що знаходиться в секретних архівах Суддів, змінам не піддається.

– Отак от просто? – не витримала Діана. – Можливо, Судді там самі сидять і підтасовують дані!

(Розділ 13. Любомир)

Вона очікувала, що Майк поселить її серед темнючих голих стін, а натомість… Ця кімната перевершила всі її сподівання.

Тут було багато сонця.

Наперекір бурі за стінами Кригожару ця кімната випромінювала тепло та затишок. Такий ефект створювали стіни, пофарбовані в приємний золотистий колір. Вони ніби світилися зсередини. А ще кожна деталь інтер’єру була ретельно кимось продумана, наче хтось підбирав речі з думкою про майбутнього мешканця. Діані так і хотілося побігти й усе тут пороздивлятися.

(Розділ 14. Лист-шет)

– Ти мене вже вкотре за сьогоднішній день дивуєш своєю слухняністю.

Від останніх слів Діана чомусь вся спалахнула, аж кров закипіла в жилах. Вона відступила на крок, спопеляючи Майка лютим поглядом.

Вона не якась там дівчинка на побігеньках!

Вона «слухняна» тільки через те, що не хоче підставляти цього нестерпного хлопчиська під удар. Не хоче, аби в нього виникли через неї проблеми. Була би її воля, рознесла би всі традиції так, щоб каменя на камені не залишилося.

(Розділ 15. Судді)

– Ваш світ такий слабкий, що полетить в тартари через існування якоїсь там помилки природи? Тоді він дійсно не заслуговує на існування! – Діана намагалася вирвати руку, але Владислав вхопився мертвою хваткою, ще й сильніше здавив, явно насолоджуючись її болем. Проте Діана ззовні залишалася холоднокровною – це його ще більше привело в стан біснування.

(Розділ 15. Судді)

Ось підійшов слуга з пляшкою вина, щоб наповнити келихи, але Діана відмовилася.

– Чому відмовляєшся? – обурився Майк, підозріло мило посміхаючись. – Це найсмачніше вино світу.

– Дідько, та ви наче зговорилися, – миттєво запалилася вогнем вона. – Чого це ви всі дружно вирішили мене споїти?! Не п’ю я вино! Не п’ю! Затямив?

Діана впіймала на собі гострі, мов мечі, погляди Суддів – вони пропікали її наскрізь. Аж мороз пробрався до самих кісток. Діана відвернулася від них і зосередилася на палахкотінні свічки поруч.

(Розділ 15. Судді)