Вітаю. Сьогодні я прийшла до вас з невеличкою рецензією на твір Катерини Федоровської «Мовчання потойбічного лісу». 

Головна героїня — Тамара, жінка тридцяти семи років, яка переживає втрату дитини, складне розлучення, депресію і зневіру. Сидячи на березі ставка вона згадує останні події свого життя і не знаходить нічого доброго, промовляє заклик до ставка і перед нею з’являється перевізник, що перевозить її до потойбічного лісу. В тому лісі живуть магічні істоти, кожна з яких має свою особливу силу чи магію. 

В перший день перебування в потойбіччі Тамара зустрічає нове кохання, нових друзів, а разом з тим і нових ворогів. Там панують свої закони і порядки, ритуали і обряди.

Світ цікавий і різноманітний, герої живі, сюжет динамічний. Багато пригод і випробувань чекає на героїню на шляху до усвідомлення своїх здібностей і місця в тому світі. 

Всі сюжетні лінії доведені до свого завершення, а їх там не одна, і не дві.

З мінусів: трохи збентежили подвійні стандарти героїні (на початку вона ображалася на чоловіка, що він жалівся на неї друзям, а от коли новий коханий жаліється на свою дружину, то для неї це ок), також зачепило, що нею нормально сприймається, коли чоловік спочатку дає гучну обіцянку, а потім порушує її в той самий день. 

Мова твору проста і зрозуміла, читається легко. Авторка добре впоралася з розподілом ролей героїв (маленький спойлер: навіть декого з поганців перетягнула на бік добра, за це окрема подяка). 

Твір насичений подіями і несподіваними поворотами. Гарна фентезійна історія про торжество любові, добра і справедливості. 

Рекомендується до читання всім віковим категоріям, кожен знайде там щось для себе.

Твір залишив позитивні враження і приємний післясмак.

Рецензія написана в рамках марафону від Тетяни Гищак