Фактаж

Перш ніж, войовничі скіфи заселили територію нинішньої України, тут мешкали Кіммерійці. На жаль, ми не знаємо, як цей народ називав себе сам, тому змушені користуватись античною назвою.

Зовсім небагато, згадок про цей, нині зниклий народ, та все ж дещо є.

В «Іліаді» про кіммерійців згадується як про «дивних доярів кобилиць – молокоїдів, бідних і найсправедливіших із смертних», що кочував на теренах Північного Причорномор’я, на північ від Трої, відразу ж за фракійцями та мідійцями.

Ось як про них, загадкових кіммерійців та про їхню не менш загадкову Кіммерію говориться (найдавніша згадка) в «Одіссеї» (мандри правителя Ітаки та його прибічників):

Нарешті дістались ми течій глибоких ріки Океану.

Там розташовані місто й країна людей кіммерійських,

Хмарами й млою вповиті. Ніколи промінням ласкавим

Не осяває їх сонце в блакиті ясній світлодайне,

Чи від землі воно йде у зоряні неба глибини,

Чи повертається знову до землі й неосяжного неба, —

Ніч лиховісна там вічно нещасних людей покриває…

Це Гомер так жахав своїх співплемінників, розповідаючи про клімат країни, у якій буцімто жили кіммерійці, себто про нашу Україну

А ще цікаву могилу знайшли археологи в 1977 році біля Олександрівки Дніпропетровської області. Безіменний курган, з номером шість у археологів став останнім пристанищем кіммерійцю та скіфу. Двом споконвічним ворогам, які при житті, були непримиренними після смерті знайшли спільну домівку.

А можливо не такі вже й вороги були ці народи? Можливо не було ніякого протистояння, а відбулось природня асиміляція?

Скоріш за все ми вже ніколи не дізнаємось, як було на справді, але сумнівів немає, що в наших генах закладено, не тільки скіфську, а й кіммерійську складову.

Ось як про це красиво сказав Богдан-Ігор Антонович в своєму вірші «Зорі на небі, як багаття».

Зорі на небі, як багаття,

Палають зниклі народи.

Вони дивляться на нас з висоти,

І пам'ятають наші дні.

Вони пам'ятають наші радості,

І наші печалі,

Вони пам'ятають наші мрії,

І наші надії.

Вони пам'ятають нас,

І ми пам'ятаємо їх,

Ми пов'язані з ними,

Назавжди.

Сюжет

Мардоній вдивлявся в незнайоме небо і думав, що вдома в Персії, в інших місцях, де йому доводилось бувати ніде не було такого рясного на зорі неба. Чому їх так багато?

–        Тимофію, спиш? – тихенько позвав він супровідника

–        Чого тобі – відразу відізвався калліпід

–        Як гадаєш всюди одні й ті зірки сяють?

–        Ні. Тут, в степах то навіть не зірки. То незлічені вогнища палять кімерійці. Коли в ці землі прийшли скіфи, тут мешкав інший народ. Кімерійці. Та скіфи виявились більш вправними воїнами й вигнали звідси кімерійців. Тим нічого не залишалось як переселитись на небо, бо на землі не залишилось для них місця. От і палять вони свої багаття вночі, щоб хоча б побачити рідну землю звідти, зверху.

Діти Степу. Розділ Х