"Чорний агат: Втрачена спадкоємиця"/ анонс

Всім привіт, мої хороші :-) Наступне оновлення "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця" буде у вівторок) Перепрошую за незручності, адже до фіналу залишилося не так і багато розділів. (По факту у мене є готові три розділи, залишилося написати ще чотири. І я роздумую, як завершити історію)  

Уривок 1: 

Осінь розфарбувала місто своїми неперевершеними фарбами. Дніпровські схили перетворилися на рій із листя, яке мало вигляд, ніби золоті монетки або різнокольорові зірки й сяяли на тлі безхмарного блакитного неба. А на горобині з’явилося намисто з яскраво-червоних ягід. Одноманітні зелені кущі та деревця вибухнули барвистим феєрверком. Парки перевтілилися й стали золотисто-червоними. Тополі й берізки накинули на себе яскраво-жовті вбрання, а дуби — багряні. Від вітру листя на деревах танцювало ніби в осінньому вальсі. Обсипані з дерев листочки, як помаранчеві й червоні зірки, жовті сердечка прикривали ковдрою землю.

Далія, підіймаючись на Замкову гору, оглянулася довкола й вдихнула на повні груди.

«Осінь — найталановитіший художник у цьому світі», — подумала й, побачивши на схилі сестру, рушила уперед.

— Це місто… гм… гидке! — не оглядаючись, промовила Корнелія.

Далія вигнула брови й, не стримавшись, промовила:

— Місто прекрасне, гидка твоя душа.

— Не такої я зустрічі очікувала, Даліє! — оглянувшись, промовила Корнелія.

— Обіймів не буде!

Уривок 2:

У кожного є свої таємниці та потаємні бажання. Інколи наші дії та емоційні вчинки можуть стати відліком нових душевних протирічь. А якщо вторгнуться почуття — то масштаби можуть стати руйнівними…

***

Нерви були на межі. Тіло трусилося, ніби в лихоманці. Стиснувши вуста, вже збиралася йти, як раптом двері відчинилися, і Христина побачила вродливу дівчину з карими очима й довгим густим чорним волоссям. Вона, усміхнувшись, привіталася.

— Я, мабуть, помилилася квартирою, — швидко промовила Христя й, щоб не виглядати дурепою, поглянула на номер квартири.

— Лілі, хто прийшов? — почувши голос Тараса, почала задкувати.

— Дівчина говорить, що помилилася квартирою, — всміхнувшись Христині, відповіла.

— Так, помилилася, — пробурмотіла Христя.

***

Почуття можуть змінюватися й розвиватися із часом. Якщо закоханість приносить із собою суміш різних позитивних емоцій, то коли знімаєш рожеві окуляри, ці почуття становляться тягарем.

Утім, не завжди істина та, яку ти бачиш…