#28 Ракурс сцени

Значить, редагував сьогодні 18 розділ Буревісників. Вцілому, ним я був задоволений. Принаймні був готовий запланувати його публікацію і раптом... Мене осяяла думка, яка вирвала в мене 3 попередніх дні. Бо в якийсь момент, моя нотатка про Морену вплинула на те, що частину 18-го роздіду я вирішив показати з її перспективи. Тобто фабула лишилася, треба була лише маленька крихта у ПЕРЕОРІЄНТУВАННІ ГОТОВОГО ЕПІЗОДУ З РАКУРСУ ІНШОГО ПЕРСОНАЖА. Всього лише. Але зараз, провівши три томні ночі над текстом мені здається це гарна ідея. Принаймні ось такі рішення, дивним чином пожвавлюють і поглиблюють як самого персонажа, так і сам стиль оповіді. Аленький уривочок вам на пробу і роздуми. (Спойлерів немає, події контекстні):

— Чхати, не дай їй сховатися! — зарепетував оскаженілий Кшарський.

— Морено, що ти робиш? — від безсилля вигукнув Грім.

Кара все ще пересилюючи дію паралізуючого аркану розвернула до нього обличчя. Маска чомусь почала осипатися. 

— Морена… — повільно і тихо повторила вона.

Перші зорі уважно спостерігали. Вона хвилюється, очі запікає від величезного вогнища, яке з цікавістю облизує її руку. Монета у вогнищі шипить, розтікається, булькотить і змінює форму. Навколо так багато зацікавлених очей. Вона розгублена, стривожена, зіщулена. В її руку прилітає ледь теплий жетон на ланзюзі. Він обдає долоню приємним теплом. На металевому полотну витискаються букви, неквапливо, але чітко. Вона повертається до натовпу і ледь тамючі шалений захват вигукує:

— Морена!

— Вітаємо тебе, Морена з Суматорська!

Знову кляте марево! Це не її спогади, це не її життя. Обличчя і форми незнайомі. Бісове відлуння Тієї змушувало Кару шипіти від злості.