Чим старшими ми стаємо, тим більше досвіду маємо. Тим більше розуміємо, як працює цей світ. Розчаровуємось, протестуємо, а потім приймаємо несправедливість за дійсність і живемо це життя так, як виходить.

З віком ми стаємо менш імпульсивними, більш цинічними. І тоді, коли маємо реальні можливості діяти, як забажаємо без обмежень, не робимо цього. Тому що в нас є певні зобов'язання, відповідальність, травмуючий досвід, межі суспільства, стереотипи.

І взагалі! Як це дорослим дядькам та тіткам дурнею страждати? А що люди скажуть?

Можливо, я б досі була такою, якби не мій син. Головний бешкетник та вчитель, що перевертає моє життя з ніг на голову. Щодня. І чим більше я намагаюсь сперечатися з його приколами, тим потужніші спалахи спротиву отримую у відповідь.

Дитяча енергія руйнівна і дика тільки тоді, коли йти проти неї. І це не працює. Її потрібно спрямовувати на щось корисне, а це буває складно. Дуже.

Та з іншого боку саме діти вчать нас не забувати, що важливо. Бешкетувати в будь-якому віці, стрибати по калюжам в дощ, робити янгола на снігу, хай навіть посеред клумби в центрі міста. Не реагувати на дивні цокання людей, які не схвалюють твої методи виховання.

Не сперечатися, не вступати в полеміку з тими, хто тебе не розуміє, а просто показати їм язика.

Вчитися розуміти справжні причини дивної дитячої поведінки, а не сварити його за те, що відрізняється від інших. І завжди бути на стороні свого малюка.

Завжди бути собою.

Робити те, що ти вважаєш правильним. Хай навіть інші кажуть, що це неможливо.

Вся ця філософія в моїх блогах сьогодні веде до нової опівнічної глави від імені Назара. На нього звалилося батьківство, і це точно виходить за межі його звичної буденності. Він не планував ставати татом, він не готовий до цього. Та що як йому сподобається?

Дізнаємось опівночі тут https://booknet.ua/book/klub-zradnikv-b419921