Дівчата, ваші коментарі завели Муза не на жарт))) Тому, завтра наступна глава "Алія. Сила вогню"

- Відьму і так би спалили рано чи пізно, а я хотів грошей і свободи! - він наважився поглянути на господаря і Яструб не побачив у темних очах мерзотника жалю або каяття.

- Ось як? - повільно вимовив Хаук і підняв темні брови. -Ти хотів грошей та свободи, тому зважився на зраду? Що ж, справедливо. Я готовий дати тобі і те, й інше.

Сойв остовпів, не вірячи власним вухам. Він зовсім не звернув уваги на те, яким тихим і вкрадливим став голос Іншого. Якби раб міг мислити тверезо, то вже валявся б у ногах господаря, благаючи про пощаду. Але дріб'язкова, жадібна до дзенькоту срібла душа, чула тільки те, що йому готові відвалити грошей.

- Стільки? - Хаук труснув гаманцем перед носом тала. - Достатньо буде?

Ошелешений раб не зводив жадібного погляду з набитого золотими сурратами мішечка і не помічав, яким страшним холодом світяться очі його пана. Прокинувшись від потрясіння, Сойв оглянув хазаїна з ніг до голови і, не побачивши батога в могутніх руках, поважно випростався і посміхнувся.

- О, більш, ніж достатньо, мій великодушний пане! Невже ти такий добрий, що відпустиш мене? - дурний тал уже уявляв у своїх долонях гроші, уже відчував на пальцях вагу золота.

Альбісс похитав головою і відвернувся, його завжди вражала людська корисливість і дурість.

- Сьогодні ж ти будеш вільним, я не потребую божевільних рабів, - коротко кивнув Хаук. - Ходімо до моря, тал.