"Наше спекотне літо" та "Наша п'янка осінь"

Вітаю, любі НАТХНЕННИКИ!!

Сьогодні діє знижка на 2 книги.

Дві окремі історії, але є те, що їх об'єднує - сімейні цінності та вічне кохання.

“Наше спекотне літо” 

— Ти смачна Саммер… ти немовірно пахнеш… — Дивлюсь в її затуманені очі від збудження і говорю. — Знаєш, що далі?

   — Що? — Її гаряче дихання торкається моїх губ.

   — Далі здобич сама не витримує і цілує мене, а я перехоплюю ініціативу і доводжу, що я нереальний. 

   Саммер розлютилась, і спершись долонями об мої груди, намагалась підвестись, але я обійняв її ще дужче.

   — Хіба?

   — Що саме?

   — Хіба зі всіма ось так?

   — Ні. Є одна дівчина, з якою я хочу бути іншим. І щоб я викликав в ній стільки ж бажання, як і вона в мені. 

   — Хіба?

   Ми дивимося у вічі одне одного. Дихаємо переривчасто. Кожен вдих і видих електрезує простір між нами.

   — Перевір. Поцілуй мене. — В середині мене все палає.

   — Ні… я не можу. — Хитає головою, але я бачу як вона бореться сама з собою. 

   — Боїшся?

   — Ні, не боюсь. — Каже вона сміливо і водночас тремтить, як осиновий листок. Вона нахиляється, а я задираю голову і її губи торкаються моїх. Я обіймаю її, а вона запускає пальці у моє волосся, торкається потилиці і я стогну в теплі, повні губи. Ніжність її цілунку дуже швидко переходить у те, що ми бажаємо вже давно. 

“Наша п'янка осінь”

Я тепер точно знаю, що відчуває до мене Ноа. І я відчуваю до нього теж саме. Мені кортить торкатись, обіймати і цілуватись з ним до забуття. Але мої страхи - стукають мене по голові. Коли я віддаюсь Ноа… коли розчиняюсь під його губами - я втрачаю контроль і це кайф, але… потім страх… А якщо він колись піде - бо зрозуміє, що я для нього не ідеальна? Що я буду потім робити? Дружити - це не зустрічатись. І колись… я можу йому набриднути… Про що я думаю?! Що я мелю?! Але… а якщо буде так? Що я потім буду робити? 

   Встаю з ліжка, на якому щойно допрацювала через силу статтю і вислала до редакції. Починаю блукати кімнатою і гризти на великому пальці ніготь. Якщо б це побачив Ноа, вже вдарив би мене по руках і сказав - “Фу! Бридко! Припини! Не гризи - бо паразити будуть!”. Наче у вухах пролунав його голос і я припинила. Майже. Ще один разок гризанула і припинила. Але з думками припинити - не вдалось. 

   Чую кроки за дверима. Підходжу до дверей і притискаю вухо. Господи, що я роблю?! Відходжу. Іду до ліжка і хочу сісти, але в цей самий момент чую стукіт у двері і голос Ноа.

   — Пупсику, можна увійти?

   Я пригадую волосся після того, як валялась на ліжку. Капець. Я раніше так не поводилась. Раніше я б з гніздом на голові відчинила Ноа двері, але… дещо змінилось - наші відносини. І тепер я хочу виглядати добре… принаймні, щоб почуватись самій впевненіше. 

   Хитаю головою. Ще раз поправляю волосся і кажу.

   — Заходь Ноа.

   Ручка повертається і в дверях опиняється голова Ноа. Йоханий! Він в одних спортивках… босоніж… І цей прес… я забула як дихати, але я добре пам'ятала, як червоніти. 

   Він точно знущається! 

Запрошую до мого телеграм каналу тут багато візуалу

Героям Слава!

Мирного усім неба!