Вітаю всіх, хто читає цей блог!

Сьогодні хочу розповісти вам про свою новинку в жанрі побутового та любовного фентезі. Хоча дехто з читачів вже з нею ознайомився і навіть сказав, що дуже цікаво стежити за розвитком подій ;)

"Справа леді Єви Гор"

Анотація до книги: 

Ви мрієте потрапити у фентезі? Не раджу! Зі зрозумілого та комфортного, сучасного та вільного від умовностей життя ділової жінки мене закинуло в інший світ. Я опинилася засудженою до смерті, наосліп виданою заміж, відправленою у заслання та кинутою виживати у чужому для мене вимірі! Чи здалася я? Читайте! Я вам докладно розповім у своєму новому романі «Не жіночого розуму справа».

Мої сорок п'ять ми відзначали утрьох — із подругами. Лариса та Аліна такі ж відчайдушні авантюристки як я. А більше нема з ким!

У програму святкування, окрім традиційного ресторану, нічного клубу, виклику хлопчиків-зайчиків та феєрверку, входило ще щось.

І це «щось» ніяк не згадувалося.

— Де це я? — спитала вголос, але закашлялася від болю. Горло боліло так, наче мене хтось душив. До того ж вдало!

Помацавши рукою навколо, наткнулася на пом'яту бляшанку з водою. Хотіла відпити, але вода дуже неприємно пахла. Розлютившись на власну безпорадність, закинула залізку якомога далі, розплескуючи воду навколо. Кухоль з шумом пострибав по кам'яній підлозі, додаючи на свої боки нові вм'ятини, і зупинився біля важкого дерев'яного відра якоїсь допотопної конструкції. Відро нагадувало маленьке оковане барило з прядив'яною мотузкою замість ручки.

Покректуючи від болю, що стріляв у всіх частинах тіла, насилу, але я зуміла піднятися. На колінах, що підкошувалися, стала на повний зріст, привалилася плечем до стіни, і вже усвідомлено подивилася на всі боки.

Холодіючи від жаху, почала розглядати кам'яну в'язницю, інакше це місце назвати не можна було. Я виявилася самотнім в'язнем.

Ближче до дверей низька стеля була закопчена сажею від двох смолоскипів. Погано обтесане каміння стін волого темніло. Так буває, коли під час паводка чи сильних дощів підіймаються ґрунтові води. Мені, рієлтору зі стажем, цього й не знати.

— Спокійно, Єво, — заспокоюючи себе, проскиглила. — Це просто розіграш. Без паніки! Це все вигадала Лара! Тільки в неї така збочена фантазія. Хто мене за язик тягнув говорити, що стало нудно жити?І