Мирного всім дня та вдалого завершення тижня!!!

Запрошую до історії, Яромира та Килини, з роману, "На грані реальності".

Тут переплітається історія, фентезі та любовна лінія, минуле та сьогодення, вигадка та реальність.

На грані реальності

​

УРИВОК.

До обіду наступного дня у Яромира Гораль вже був дослівно перекладений рукопис. Виявляється послання залишила Анна Потоцька, уже бувши важко хворою. Жінка просила нащадків вберегти, хоча б основний двір палацу, адже в підземеллі у товстих стінах, для камінів та печей, знаходиться найцінніше. А ще в чималому рукописі була описана ціла історія великого клану Потоцьких. Хоча жінка за життя дуже різко виразилася, щодо смерті своєї першої невістки, у цьому письмі дуже шкодувала, що вони з Францом Салезіє вчинили саме так. Жінка просила віднайти могилу Гертруди та повернути їй перстень, який невістці подарував її син. Бо доки цього не буде зроблено, палац буде залишатися проклятим. У ньому ставатимуться нещастя, а дух Гертруди витатиме вічно, у пошуках цього персня, який уже з мертвої жінки зняли вояки. Могилу Гертруди варто шукати у селі Витків. Масивний золотий перстень з синіми сапфірами, мав знаходитися у товстих стінах палацу. Та якщо персня не вдасться знайти у мурах, то доведеться пройти тунелем смерті, але зробити це може лише кровний нащадок роду Потоцьких. Будь-хто інший, хто сунеться туди, загине. Бо тунель смерті, це ніби перехід в інше життя. Вхід у тунель, позначений позолоченою короною.

Яромир важко видихнув, «Це, що ще за хрінь?!! Він розумів, що це практично не можливо, адже ці стіни не можна розбирати, вони є основним кріпленням. Та за стільки часу, тут сталися зміни власників та значних перебудов... Навряд чи той перстень тут уже є після всього. І як-не-як три століття майже пройшло з тої пори. «Краще б я цього не знав.» У відчаї подумав чоловік, і видихнувши подався з кабінету. Бо місія з пошуку персня практично не можлива.

Вийшовши у коридор, почув красивий голос Килини. Навіть не усвідомлюючи цього посміхнувся, й рушив до групи туристів. Підійшовши до дверей більярдної, сперся об укіс, й заклавши руки на грудях, прикипів поглядом до дівчини. «А вона молодець!» Сам Яромир знаючи усі ці історії, слухав дівчину, заслухавшись. Сьогодні Килина була одна, без Ірини. Розумів з її ораторськими здібностями, їй ніхто не потрібен. Погляд пробігся по стрункій фігурці. Дивувався, як цій тендітній красуні, вистачає відваги їздити на Жигулях. Був сьогодні зрання здивований, коли на паркувальному майданчику побачив цю ледь не раритетну машину. Охоронець повідомив, що на цьому авто приїхала новенька.

— Яромире Севериновичу!

Тихо покликала позаду Ірина. Оглянувся, а жінка зупинившись поруч пошепки запитала.

— Як вам новенька?

Гораль хмикнув й теж пошепки запитав.

— Це я хотів би у вас запитати?!!

— Ходімо відійдемо. — Просила управителька.

Відхилившись від стіни, рушив за жінкою, тихо попросивши.

— Пройдім в мій кабінет.

Розмістилися за робочим столом. Яромир пильно глянувши на жінку, поцікавився.

— Як я поки бачу, Килина справляється, і навіть досить не погано. Чи може, я помиляюся?

— Ні, все вірно, Яромире Севериновичу. Не знаю, як буде далі, але зараз, ця дівчинка просто бомба. Ви ж самі бачили, як її слухають туристи. До речі, забула вам сказати. — Схопилася жінка. — В нас екскурсії, розписані вже на два тижні вперед. Всі вони з-за кордону, і звісно всі, до Килини.

Яромир вдоволено посміхнувся. Він залишив цю дівчину у палаці, лише з власної симпатії. Навіть дещо сумнівався, що з неї вийде першокласний гід.

Далі заговорили про справи, жінка зацікавлено допитувалася, що було написано у рукописі. Гораль приховав правду, розумів, що знати її всім небезпечно. Тому розповів, що в рукописах, історія виникнення цього палацу, і багатьох інших таких самих споруд, в різних куточках України. Також Анна згадувала про замок-палац у селі Тартаків, який збудував сам київський воєвода Щенсний (Фелікс) Казимир Потоцький — це прадід Станіслава Щенсного Потоцького.

Приємного читання!!!