Книга у форматі змін.

Продовжимо нашу розповідь? Кому цікаво  - запрошую приєднатися. Разом буде цікавіше, хоч і складніше.

.

.

Ну, можна звикнути. Я майже навчився ігнорувати Тимофія. Та інколи це стає складніше. Як сталося сьогодні. 

Він сьогодні мовчав. От здавалося б. Радій, нарешті нічого не заважає тобі нічого не робити. Але ж ні. Це мене хвилювало. Я не міг збагнути що це з ним. За всі дні (скільки б їх не було), він не замовкав а тут мовчить. Хоч би дурниці не утнув, адже тоді мені вже точно доведеться втрутитись. А це зруйнує роки моїх зусиль. 

Та раптом він подав ознаки життя і підійшов до мене. Став просто мовчки поряд і деякий час стояв. А тоді заговорив. Ні, не так як зазвичай. А так, як ігнорувати в мене заледве виходило:

- Що і ти встряг?- Запитав він і тяжко зітхнув.- Давно ти тут?

Я стійко тримався і не відповідав. 

- Що це з тобою? - Судячи з інтонації, відповіді він вже не чекав.

- Зазвичай паралізованих в психушках не тримають. - Заявив він і взяв у руки мою теку.

Я не був проти. Може відчепеться тоді.

- " Синдром замкненої людини."- Тимофій помовчав з хвилину.- Було б легше, якби в мене був телефон під рукою, але на скільки я розумію, ти... Словом твоя свідомість увімкнена.- Тимофій простогнав і потер лоб.

- Якщо це так...- Він замовк. 

- Дай знати, якщо чуєш мене.- Сказав він. 

Я з усіх сил напружився, зібрав всю волю в кулак, аби ігнорувати його й далі. Ні в якому випадку не можна. Якщо я бодай поворушуся, мій дар розчавить його.

- Сподіваюсь, що вони помиляються і ти не свідомий...

Він знову замовк. Поклав теку назад. Мушу визнати, без істеричних ноток в голосі та божевільних думок - Тимофій... приємний. Ну, співрозмовником його важко назвати... Скажімо, сусід.

Знову зітхнув. А тоді сів на моє ліжко поруч, відчайдушно кутаючись в халат.

- Ти вибач. Я знаю, що... Рідко буваю... При тямі.- Скомкано промямлив він.- Дедалі важче...

Знову замовк. Довго мовчав. І ця мовчанка була нестерпнішою за його щоденний гамір.

- Хочеш розповім імторію?- Запитав він і очікувально поглянув на мене. - Якщо не хочеш, ти тільки скажи. Я одразу зупинюсь. - Найневиннішим тоном сказав він, б'юсь об заклад, навіть гримасу "ангельську" скорчив.

От гівнюк. А підйобувати він вміє.

Але його гірке зітхання зруйнувало всю атмосферу.

Знову довго мовчав. А тоді заговорив:

- Був собі пухнастий черв'ячок. Повзав і нікого не чіпав. Хто зна, щасливий він був чи ні. Та сталося так, що він об'ївся капусти, а надворі настала холодна осінь.- Я мимоволі вслухався, намагаючись зрозуміти чи є в історії якийсь сенс, чи це чергове божевільне марення. Та схоже, сьогодні в нього просвітлення свідомості якесь або що...

Після паузи він знову продовжив:

- Тому черв'ячок перетворився на лялечку, аби перечекати негоду. - Ідіот. Це гусінь, а не чер'як, і... лялечки це стадія метаморфози. Це немає нічого спільного з погодніми умовами. Метелики відкладають на зиму яйця... Ой, ну менше з тим...

- І от все було добре. Він лежав в своєму коконі...

Знову замовк, знову потер лоб і судомно вдихнув, ніби от-от має знепритомніти. І через силу, поспіхом, хапаючи повітря видушив з себе:

- Але... Збоку Муха... відкладала яйця... в плоть зеленого черв'ячка... - Тимофій глибоко вдихнув, затримав повітря, видихнув. Потім кілька раз повторив.

- Але, знаєш. Того, хто був раніше пухнастим черв'ячком, не обходить що відбувається з зеленим черв'ячком, навіть якщо вони сидять на одній гілці. Тому для нього краще перечекати в коконі. Поки муха полетить. Навіть, якщо вже час прокидатись.

І пішов...

Моє серце защеміло. Ой, не добре. Ой, не добре. Зовсім погано. Не можна піддаватись на провокації! Потрібно стримуватись! Не можна.

Варіанти подій:

1. До Тимофія приходять відвідувачі.

2. Тимофія переводять в іншу палату.

3. Ваш варіант.