Коли кохання замаскувалося під дружбу.

Привіт всім! Що ж, я виклала черговий розділ свого фантастичного роману "Дім втрачених ілюзій". Це справді, незвичайний розділ. Так, тут не буде екшну, небезпеки, таємниць, як у попередніх і наступних розділах. Ця глава — справжній емоційний накал, зокрема для Ксюші. Що, якщо її почуття до Дена завжди були не такими, як вона звикла вважати? Що, якщо він для неї не просто найкращий друг? Іноді такі відкриття травмують, заганяють у глухий кут і приводять до страшних помилок. Ксюша була не готова до цього відкриття, або ж звикла закривати очі на своє справжнє відношення до головного героя. 

Також хочу зазначити, що цей розділ показує моїх головних героїв далеко не з найкращого боку. Хтось може засудити Дена, який, переживаючи душевне потрясіння, кинувся в обійми першої зустрічної. Комусь буде незрозуміла реакція Ксюші, яка майстерно надавила на його найболючіші місця, знаючи, що може його ще більше зламати. Вони обидва неідеальні в своїх вчинках і можуть допускати фатальні помилки. Але хіба не всі ми такі в реальному житті? 

Що ж, напевне у цьому і попредньому розділі я надала перевагу любовній лінії, хоча й роман мій зовсім не про кохання. Але на фоні небезпеки, боротьби зі злом, таємниць і нових відкриттів — без сильних почуттів не обійтися...) Тому ласкаво прошу до читання і буду рухати сюжет далі, де знову пріоритет буде на боці подій, а не емоцій...) Ну і маленький шматочок з розділу:

Всередині у Ксюші щось розірвалося на частини. Болючі поштовхи в ділянці грудної клітки перекрили кисень. З очей струмком ринули сльози, а навколишній світ поринув у морок. Нутрощі охопив майже фізичний біль, і вона кинулася назад. Спіткнувшись ногою об тріснуту плиту, Ксюша впала прямо на груди Максимові.

«Сволота, яка ж він сволота! Як тільки може? Як? Я не впізнаю Дена. Він не здатний на таке. Адже він… зовсім не такий. А може, я його просто погано знаю? Кретин! Бісів кретин! Ненавиджу… ненавиджу його всім серцем!»

Чорна гнітюча лють озвалася ударами у скронях. Ридання душили зсередини, і Ксюша тремтіла, як осінній лист, перебуваючи в обіймах Максима. Ще вчора Ден був зламаний і вбитий, а сьогодні цілується з першою зустрічною, наче йому взагалі на все плювати! Невже для нього все так просто? Невже він такий?

Вона не пам'ятала, як опинилася біля будиночка. Мабуть, її під руку відвів Максим, а Ксюша лише мляво перебирала ногами, не бачачи дороги через сльози. Вони стікали по її щокам разом із тушшю і викликали печіння. Біль виявився таким сильним, що на деякий час повністю вибив її із реальності. Ксюша прийшла до тями лише тоді, коли Максим почав трясти її за плечі.

— Ну, годі вже! Усі сльози виплачеш.

Ксюша шмигнула носом і відсторонилася від хлопця, витираючи щоки наскрізь промоклим носовичком.

— Все нормально, — нескладно пробелькотіла вона, розуміючи, як безглуздо це звучить.

— Ну ось. А сьогодні вдень переконувала мене, що байдужа до Дена. Тепер я усе побачив на власні очі. — Обличчя Максима було похмуріше за хмару. Ксюша знову відчула приплив люті.

— Ти не знаєш, про що говориш! Ще вчора він був у депресії, а сьогодні плювати на все хотів! Я місця собі не знаходила, а для нього все так просто, ніби він взагалі не вміє відчувати! Ненавиджу його!

— Ну, звісно, — перекривив її Максим. — І саме через це ти впала в таку істерику, що я ледве привів тебе до тями? Ти хоча б сама віриш у те, що говориш?

— Припини! Ти нічого не розумієш!

— Кого ти дуриш? Я сам бачив, як ти змінилася в обличчі, коли побачила його з цією Ерікою! Приревнувала, так?

— Досить, Макс! Або забирайся звідси, або замовкни! Мені байдуже, чуєш? Бай-ду-же! — люто повторила Ксюша. Тільки кого вона переконати намагається? Його чи саму себе?