"Чорний агат: Втрачена спадкоємиця"/нове відео :-)

Всім привіт, мої хороші :-) 

Завтра оновлення "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця"

Анонс наступного розділу й відео-візуалізація героїв :-) 

Чомусь закоханість схожа на звук, виголошений у мікрофон. Він у сто разів посилений хвилями емоцій, почуттів та відчаю.

*** 

Дем, розплющивши очі, схопив Міру за руку й потягнув до себе. Дівчина зойкнула й впала на нього. Дем’ян, поцілувавши її в скроню, міцно обійняв і легенько почав гладити дівочу спину. Мирослава мовчала, відчуваючи стукіт свого серця, який віддавався у скронях. Заплющивши очі, поклала голову йому на груди й тихенько зітхнула.

Дем’ян, зануривши руку в її вологе волосся, всміхнувся. Перевернувши дівчину на спину, і сам ліг боком.

— Відпочивай, моя принцесо, — поцілував у шию, і Міра здригнулася в його обіймах.

Мирослава, провівши рукою по його щоках, відчула жар. Стрепенувшись, промовила:

— У тебе жар.

— Не хвилюйся, — пробурмотів.

Мирослава, зітхнувши, намагалася висковзнути з його обіймів, утім, він ще міцніше обійняв її.

— Дем’яне, я повинна дати тобі ліки. Й не заперечуй! — суворо сказала.

Дем, розплющивши очі, знехотя відпустив її. Міра швидко побігла на кухню та, взявши флакончик з ліками, повернулася в кімнату.

— Дем’яне, тільки не вередуй. Ти ж не мала дитина.

Взявши флакон у руки та випивши зілля, Дем’ян промовив:

— З твоїх рук я готовий навіть випити отруту,

— Не говори дурниці, — захитала головою Міра.

Дем, обхопивши дівчину за спину, поцілував у ямочку на шиї. Мирослава, знітившись, тихо промовила:

— Я, мабуть, краще піду у вітальню.

— Тепер ти не говори дурниці, — серйозно сказав Дем’ян і, притиснувши її до своїх грудей, вклав у ліжко.

Почувши, як через кілька секунд Дем’ян засопів, глибоко вдихнула. Заплющивши очі, намагалася позбутися думок, які так і лізли в голову, як непрохані гості. Як взагалі можна заснути, якщо Дем’ян по-хазяйськи поклав свою долоню їй на живіт і міцно обіймає? Мирослава, стиснувши вуста, розплющила очі й, взявши його руку, відсунулася. Через кілька хвилин, не втримавшись, знову підсунулася до Дем’яна й накрилася покривалом.

*** 

Вікторія, вимкнувши фари, зупинила автівку неподалік покинутого заводу. Вітер свистів з усіх сторін, і моторошне гудіння доносилося відлунням. Зайшовши усередину, підняла долоню й створила прозору кулю, з якої через кілька секунд виникло світло. Навкруги почулося шипіння. Вікторія, піднявши голову, побачила тіні, які ширяли доверху. Закривши долоню, погасила світло й опинилася в цілковитій темряві. Коли очі звикли до пітьми, побачила мерехтіння леза. Хтось швидко наближався, і Вікторія, не зорієнтувавшись у темені, відчула холодну сталь, яка торкалася її шиї.

Почувши позаду кроки й суровий голос Крістофера, Вікторія всміхнулася. Відвівши лезо в бік та відчувши печіння на руці, стиснула вуста. Не озираючись, промовила:

— Містере Бейн, я рада, що ви живі й здорові.

— Я також вас радий бачити, Лорейн. Ізекіле, опусти меча.

Чоловік опустив меч. А Вікторія голосно фиркнула й, закотивши очі, поглянула на Крістофера.

— Називайте мене краще Вікторія.

— Від свого імені, так же само, як і від своєї долі не втечеш.

— А ви, містере Бейн, у нас мислитель, — усміхнулася.

Ізекіл хмикнув й, поглянувши на суворого Крістофера, відвернувся.

— Ми знайшли лігво демонів мотулу, — підійшовши, сказав Міраз і, перевівши погляд на Вікторію, кивнув і додав: — Ніколи не думав, що будемо раді бачити андервудців.

Вікторія кивнула у відповідь і промовила:

— Рада знайомству, панове! Неоднозначні почуття й ви викликаєте.

Коротке відео https://www.youtube.com/shorts/g-dumISvJYk?feature=share