Це твір, де ти ненавидиш кожного персонажа, а розбір їх чвар — це наче порсатися у їх нижній білизні. Проте, все ж я наважуся розібрати з вами «Кайдашеву сім‘ю» і одразу попереджу: це есе лише варіація драматургічного розбору відомого твору. Поїхали!

По-перше, аби зрозуміти головну думку твору нам треба зрозуміти - хто ж насправді головний герой всієї історії?

А також, хто антагоніст, або злодій для головного героями.

По-друге, шукаючи героя, ми маємо тримати в голові, що цей персонаж має пройти повну трансформацію протягом усієї історії.

Багато хто говорить, що всихання груші і хепі енд якесь не логічне. Наче Левицький просто втомився та завершив твір поспіхом. Але в наших пошуках важлива саме ця деталь - персонаж для якого всихання груші — це або перемога його провідної ідеї або її поразка.

Почнемо з антагоністу. Його явного нема, але так як твір належить до течіі реалізм, припускаємо, що конфлікт внутрішній. А значить кожен персонаж може бути носієм двох суперечливих ідей, між якими йде боротба твору.

Проблема в тому, що ціла сім‘я Кайдашів є достатньо великою тож на головну роль можуть претендувати аж 6 персонажів: Омелько і Маруся, їх сини і жінки - Карпо та Мотря і Лаврентій та Мелашка.

Почнемо викреслювати тих, хто не тягне на головних героів.

І в першу чергу це сини. Чому?

Умовно, весь твір можна розділити на 3 акти - арка одруження і життя Карпа, арка Лаврентія, та Арка після батькової смерті. Тобто кожен з них отримує свій розвиток не протягом всієї історії, а в середині цих ключових подій. Тобто його арка вмонтована і завершена у творі, ще до кінця твору.

В Карпа ініціація відбулася коли вони відселилися від батьків і він став на захист своєї дружини. Більше, персонаж не продовжує ріст, а лише реагує на обставини.

В Лаврентія ініціація відбувається, коли він повертає Мелашку, розірвавши зв‘язок з батьківською турботою. Після цього він також не зазнає змін.

Виходить, в центрі історії Омелько і Маруся? Не зовсім.

Омелько не тягне на головного героя, по двом причинам.

По-перше він помирає. Не символічно, а буквально, але історія не завершується, а вступає у 3 акт.

По-друге його розвиток і трансформація ніяк не стосується засихання груші. Так він її посадив. Але на цьому зв‘язок обривається.

Провідною ідеєю персонажа є спокійне працьовите життя в сім‘ї. Він сам говорить, що «разом жити лучче». Разом з тим, ми постійно стикаємося з його алкоголізмом. По факту, у Омелька є уявлення про життя в мирі, але коли це суперечить з реальністю він не бореться, а ховається за чаркою. До того ж, іронічно, що герой який боїться втонути — тоне. Тобто у автора для персонажа існує певна виделка: або він живе правильно, або якщо він цього не робить він втопиться (буквально і метафорично). Що по факту і відбулося.

І от, вже зрозуміло до чого я хилю - головний герой, що проходить усю історію цілком, зазнає потужну трансформацію і є носієм одразу двох головних ідей твору - Маруся!

Не очікуванно? 

Перевіряємо.

Маруся з‘являється у сюжеті з самого початку. Її перша поява відбувається у сцені закликання чоловіка і синів на полудню. Як турботливої мами.

Згодом, авто розкриває нам натяк на головний конфлікт - Маруся служила у панів, вона дуже улеслива до них і це відбилося на її підсвідоме бажання.

Свідомим бажанням є одружити синів і жити великою сім‘єю - позиція її як матері.

Не свідомим, є тотальний контроль і влада над сім‘єю від чоловіка до невісток.

Її уявлення контролю сформовано через панську традицію та соціально-культурну ієрархію, де жінка отримує статус і право лише у позиції свекрухи над всією сім‘єю.

Маруся проходить шлях як носій ідеї про панівний контроль над сім‘єю. Звідси і всі конфлікти твору: мати не до кінця відпускає синів у доросле життя, втручається в їх стосунки з дружинами, намагається підкорити кожну з невісток, змусити Омелька кинути пити і так далі. Літератори, часто зауважують, що кульмінація не дуже явна, тому як твір переповнений конфліктами. Ще повернемося до цього. А поки зауважимо, кожен конфлікт твору є наслідком дій та слів Марусі, у прагнені узяти все під контроль.

Але це більше позиція антагоніста. І частково це так. Ми спостерігаємо як антагоніст поступово приходить до ідеї протогоністу - любові, що надає дітям свободу в їх житті.

Водночас, Маруся є і носієм цієї ідеї, проте активує її в ній - оточення. А конкретно - невістки. 

Звертаємо увагу - і Мелашка і Мотря, щиро кохають своїх чоловіків, вони приймають їх та отримують від них захист (не одразу, але все ж), а суперечки — є реакцією саме на прояв авторитарності Марусі. Тобто, з точки зору драматургії — сім‘ї Карпа і Лавра — показують наскільки здатна сім‘я бути щасливою у любові і повазі один до одного, в той час як Маруся, боячись втратити контроль йде на жертви і намагається впершу чергу реалізувати егоїстичну власну ідею контролю і влади над сім‘єю. І очевидно, що програє: її чоловік ховається у чарці, невістки ненавидять, сини прагнуть усунути її з їх життя.

Про грушу не забули?

Так от, чому всихання груші раптом призводить до щасливого кінця? А справа в тому, що не груша всохла. Всохла та вичерпалася ідея Марусиного контролю. Втративши чоловіка, майже втративши синів і око, вона приходить до простої і необхідної думки - яка і робить сім‘ю щасливою. Простіше - вона дає їм свободу. 

В кінці Маруся не помирає, лишається з сім‘єю Лаврина. Але порівняйте персонажа на початку твору і в кінці. Кули поділися її докори, сварки і суцільна опіка за синами. Ні, в кінці їі материнське серце нарешті перестало втручатися у життя своїх дітей. Груша довго не родила, потім дала гарний врожай і зрештою всохла. Одночасно з цим Маруся не могла відпустити дітей довго, потім усвідомила, до чого це призводить і її ідея контролю - всохла.

Це лише мої міркування, які можуть бути вам цікаві. 
Більше про автора пропоную почитати з прекрасного допису  від Лади Короп