Друзі, я завершила свій бомбезний роман 

Червона Шапочка для Волкова

- Так, у мене буквально десять хвилин. Давай швиденько!
Водій раптом звертає з траси і зупиняє машину.
- Що Ви маєте на увазі? - з побоюванням поглядаю на громилу, який навіщось тягнеться до своєї ширінки і розстібає пряжку ременя. Кидає на мене нетерплячий погляд.
- Роботу твою. Приступай!

Я поїхала в снігопад відвозити ліки бабусі, і через безглузду випадковість опинилася в незнайомому місці на трасі. А ВІН прийняв мене за представницю давньої професії.
"Не спілкуйся з незнайомими чоловіками, Ксеню", - наставляла мене бабуся, читаючи мені "Червону шапочку", і "Ніколи, чуєш, ніколи не сідай до них у машину!"
Вибач, бабусю, я виявилася недолугою онукою і зробила все навпаки, потрапивши до лап розпусного Вовчари.

Хто чекав завершення, щоб прочитати весь відразу, запрошую! 

Зимова історія з гумором та дуже гострою перчинкою)))