"Січова академія: Курінь Інженерів". Рецензія

Рік тому, на початку свого перебування на Букнеті, в мене була ідея пошукати тут гарну підліткову прозу і зробити огляд, на що у коментах мені відповіли, що прийдеться глибоко пірнати за подібним скарбом. Тож пірнала цілий рік і дещо наловила. “Січова академія” Ярослава Лисенка (https://booknet.ua/book/schova-akademya-kurn-nzhenerv-b416986 ) — один з таких уловів. Цей твір виділяється тим, що має спрямованість чисто на підліткову аудиторію. Коли дорослі не здатні вирішити глобальні проблеми, а тільки плутаються у своїх інтригах, що залишається робити підліткам? Звісно, розрулити проблеми і утерти носи дорослим.

Хоча головні герої твору підлітки, ідея, що червоною ниткою проходить через нього, далеко не дитяча. Автор озвучує її в анотації: есперія — це воля діяти там, де інші бездіють. З одного боку — це визначення магії авторського світу, з іншого — привід задуматися на тим, що відбувається сьогодні з кожним із нас.

Сарматія — країна вільних людей, Гіперборея — імперія. Ворог сильний, підступний, хитрий і безжалісний, легко маніпулює свідомістю мирян. Тут зрадником називають самого відчайдушного і відданого, а справжні зрадники - є жертвами обставин. Тут вбивство породжує вбивство, і єдиний спосіб зупинити ланцюгову реакцію смертей — виростити нове покоління, що не здатне вбивати, але може діяти рішуче і згуртовано, відкидаючи амбіції і зарозумілість.

Для реалізації ідеї автор вибрав бойове фентезі, тож екшену тут вище даху з перших сторінок твору. Вибухових емоцій також достатньо, і сумувати читач не буде. Магічні закони і механізми дії магії пророблені майже досконало. Гарна знахідка — кам’яні големи, а саме те, що миряни бачили в них небезпеку, але знайшли порятунок. І... на цій високій ноті... можна крапнуть трохи дьогтю.

Хлопки. Брязкіт, гуркіт, дзенькіт, клацання, вибух — що завгодно, тільки не хлопки.

В перших розділах, коли читач тільки занурюється у новий світ, одночасне існування мушкетів, комісарів, дипломату і худі — це винос мозку. Далі все нормально — кофти з капюшонами і жодного дипломату і мушкету. Навіщо вони стирчать на початку? Від твору трохи віє стімпанком. Аби віяло більше, то було б ще цікавіше.

Герой не вчився у звичайній школі. Десь близько до кінця твору, в одній фразі промайнуло, що він навчався вдома і йому не вистачало спілкування з однолітками, але якби він хоч трохи провчився до потрапляння в січову академію, то це дало б можливість краще показати протиріччя авторського світу.

Ще одна жирна крапля (це не виправиш, але можна врахувати в подальших творах): повідомлення з магічної школи (не лист, а монета, але факт залишається фактом); магічний поїзд, що везе всіх до магічної школи, знайомство в цьому поїзді з майбутніми друзями; зарозумілий чистокровка з багатої сім’ї (тільки що став не ворогом, а другом); побитий життям і не оцінений друг загиблого батька, який став найкращим вчителем і охоронцем; мудрий і хитрий директор (і гетьман разом з ним), що ніби використовують головного героя, але ж роблять це йому на благо; ватра, коли головний герой шукає супутницю в останній день, і виявляється, що всі вже запрошені; блискавка (не на чолі, так в руках); лазарет, в якому герой мало того, стає завсягдателем, але і лікує руки, що не рухаються після помилки в чарах.

Можливо це моє особисте упереджене ставлення, але після Роулінг і Щерби (Часодії) у всіх магічних школах, що потрапляють мені на очі на самвидаті, мені ввижається вторинність. Тому звичайно обходжу магічні школи стороною).

Але з іншого боку, є достатньо широка читацька аудиторія, що навпаки, шукає твори про магічні школи, то можу ще раз повторити, що сама по собі магія тут доволі оригінальна і, що головне, не є самоціллю, даючи можливість героям розкривати свої характери і робити достойні вчинки.

Рецензія написана в рамках марафону https://booknet.ua/blogs/post/363457