Навіть не віриться, що у нас справді все вийшло. Коли в голову прийшов цей план, я до останнього думав, що щось піде не так. Все чекав якоїсь підстави, але... Все пройшло, як по маслу. Наче сам всесвіт нам допомагав, тож тепер Хоменко – моя дружина. Офіційно і точно. Хоча заждіть... Яка ж вона тепер Хоменко? Пані Гордич вона! 

Чорт, а це дійсно круто звучить!

– Можете поцілувати дружину, Властиславе, – наче з туману, долинув до мене голос церемоніймейстера.

Поцілувати? Це я завжди за.

Усміхнувся ще ширше і почав нахилятися до моєї злої на весь світ білявки.

– Гордич, не смій, – прошипіла до мене, виставляючи долоню, а потім стиснула губи в тонку нитку.

– Пані Гордич, не забувайте, що на нас зараз дивляться всі гості, – тихим голосом звернувся, а потім взяв її за талію і нарешті впився в солодкі, гарячі і такі бажані губи.

Ніка не очікувала такого натиску від мене, тож розгубилася і на декілька митей все ж відповіла на поцілунок. Я вже подумав, що це мені ще один такий подарунок долі, коли несподівано відчув різкий біль і металевий присмак, який виник після нього. От вже ж. Вкусила і навіть не приховує свого задоволеного погляду. 

– То тепер ти любиш жорсткіше? – тихо спитав біля самого вушка. – Я запам’ятаю, – і відсторонився, не забуваючи при цьому підморгнути.