"Академія для потраплянки" - запрошую у новинку!

Вітаю, шановні читачі!

Сьогодні почалася викладка моєї нової історії "Академія для потраплянки". Буду рада вас бачити на її сторінках!

АНОТАЦІЯ:

Я використала таємну магію своєї сім’ї, щоб втекти від ненависного шанувальника і перенестися в інший світ. Ось тільки в ритуал закралася помилка!
Моє тіло загинуло в процесі переносу. Зате душа отримала шанс на нове життя і опинилася в тілі щойно померлої дівчини. Простолюдинки-невдахи, яка провалила відбір до Академії і спробувала виправити ситуацію, спокусивши ректора. А розбиратися з наслідками тепер доведеться мені! Та ще й на горизонті маячить небажане заміжжя…
Ох, схоже, я потрапила з дощу та під ринву!

У цій історії на вас чекає:
- героїня-потраплянка;
- Академія магії;
- кілька чоловіків, які боротимуться за кохання героїні;
- несподівані повороти сюжету;
- хепі-енд.

УРИВОК З ТЕКСТУ:

Бувають зустрічі, здатні назавжди змінити наше життя. Розділити його на «до» та «після». І як би ти не пручалася, не опиралася, доля доведе – від неї не втекти, не сховатися.

У день мого знайомства з Дейганом Венрісом, коли наші з ним погляди зустрілися, я це відчула. Тоді ще не розуміла причини. Але інтуїція буквально волала: біжи! Тримайся від цього хлопця якомога далі!

Але правила етикету змусили сумирно стояти поруч із батьком і витримувати офіційну церемонію привітання. Усе, що я змогла собі дозволити – опустити погляд. Аби тільки не дивитися в незвичайно-яскраві очі, що безцеремонно мене розглядали. Схожі за кольором та прозорістю на блакитний лід.

Дивно, вони мали б здаватися холодними. Проморожувати до самих кісток. Колоти безліччю крижаних голок. Але коли Дейган Венріс дивився на мене, вони обпалювали. Пекли, але не зігрівали.

Моя рука, яку довелося простягнути йому для привітання, мимоволі затремтіла. І коли він стиснув її у своїй, серце підскочило, ніби спійманий птах, що потрапив у пастку.

Дейган непристойно довго утримував мою руку, і довелося таки подивитися на нього. Краще б я цього не робила! Аж надто багато прочитала в його очах такого, що по-справжньому налякало.

Напевно, Дейган уже тоді все для себе вирішив. Те, що я маю належати йому за будь-яку ціну. І моя думка з цього приводу його не цікавила.

Тоді мені було шістнадцять. Юна княжна, яку вперше представили вищому світу. Дейгану – дев’ятнадцять. Він був усього на три роки старший за мене. Але чим більше я дізнавалася про нього, тим сильніше розуміла, наскільки велика прірва між нами.

У свої дев’ятнадцять Дейган уже був повноправним князем. Він рано втратив батьків. У дванадцять. У тринадцять власними руками вбив опікуна, який розкрадав його спадщину. А потім домігся у короля права на дострокове повноліття.

Багато хто недооцінював юного князя і випробовував його на міцність. Кілька десятків знищених родичів і величезні відкупні, які доводилося виплачувати, зменшили їхній запал.

Дейгана називали монстром у тілі хлопчиська. Його остерігалися і побоювалися.

Так, звісно, я поважала те, що він зумів себе відстояти. За інших обставин це б навіть захопило. Але не тоді, коли наступним своїм трофеєм він призначив мене.

Пропозиція про шлюб моєму батькові надійшла через рік залицянь. Дейган був прекрасною та вигідною партією для будь-якого аристократичного роду. Включаючи мій власний. Він, як і мій батько, був членом Великої Ради, що складалася з голів найвпливовіших князівських родин. Багатий. Молодий. Гарний. Будь-яка дівчина на моєму місці стрибала б від щастя. Але не я!

Варто мені було опинитися поруч із Дейганом, і я почувалася крижаною статуєю, не здатною ні рухатися, ні говорити, ні навіть нормально дихати.

Я боялася тієї пристрасті, що запалювалася в його очах, коли він бачив мене. Фанатичної. Одержимої. Всепоглинущої.

Він ніби жадав поглинути мене без залишку. Присвоїти. Позбавити всього, що становило мою сутність.

ПРИЄМНОГО ЧИТАННЯ!