Привіт, мої любі) Сьогодні я до вас з новиною – книга "Королева мимоволі" надійшла в передплату) Як і для кожного автора – це дуже трепетний момент, тому попрошу підтримати книжечку)

І з такої нагоди я розповім вам кілька цікавих фактів та прикріплю уривочок з сьогоднішнього оновлення, яке вийшло трішки раніше)

1. Книжечка мала вийти у зовсім іншому форматі. Злодійка мала потрапити до замку, викрасти артефакт і аж ніяк не залишатися на відборі наречених) Але моїм героям це не сподобалося)

2. Мова в книзі мала бути тільки з боку героїні. Еларіс же повинен був бути другорядним героєм на рівні зі Сканілом.

3. Собачка мала бути другою сутністю Еларіса або хоча б Сканіла, але думка про рід котячих витіснила ці плани) Хто здогадається, хто ж чи що це цуценя насправді? В тексті, звісно, є трішки про це, але планувала на це акцент саме на завершення історії)

4. Назва теперішнього варіанту книги з'явилася приблизно того дня, коли я вирішила її публікувати) Але сама ідея книги не давала спокою ще з літа) До цього назва крутилася саме навколо цього цуценяти))) Але сюжет пішов не так, як планувалося)

5. Якщо з іншими книгами в мене наставали моменти, коли не знала, що ж писати далі, то на цю книжечку надихає все) Наприклад, вчора ходила викидати сміття, а повернулася з повноцінно сформованим останнім етапом відбору наречених))))

Проте найбільше тягнуть писати саме ваші коментарі))) Адже це заряд натхнення для будь-якого автора)))

Поки все) Час для уривочка)))

– Я думала, ми не до мене, – здивовано пробурмотіла Розіола, раптом забувши про біль.

– А куди ще? До мене чи що? – посміхнувся, дивлячись на зніяковіле обличчя, що все більше покривалося рум’янцем. Він дуже навіть личив дівчині, але все ж я до неї нічого не відчував. Просто подумки підмітив це та й на тому досить.

– Ну…я…– дівчина намагалася придумати варіанти, але здається, наша близькість одне до одного трішки заважала їй зібратися з думками.

– Як мінімум до своїх покоїв, на жаль, не віднесу. Ви претендентка в наречені мого брата. Але якби це було навпаки, повірте, забезпечив би вам найкомфортніші умови, – люб’язно посміхнувся, вже бачачи потрібну мені реакцію на ці слова. Розіола не просто заспокоїлася, а вже навіть почала пускати бісики. Подібна прихильність була мені дуже навіть на руку. – Та й подумав, що у лазареті вам буде не так зручно, як у власних покоях. Ви ж звикли до певного статусу. Такій пані там робити нічого.

Ну все. Після цих слів мене мали не просто пробачити, а й якби працював на цю родину – підвищити. Тому мимоволі посміхався власним словам.

Але була в цьому «золотому» плані одна маленька дрібничка – як тільки двері до покоїв Розіоли закрилися служницею з того боку, дівчина не просто ожила. О ні, вона немов сказилася, накинувшись на мене з поцілунками. Та ще й вчепилася в мене руками, наче та п’явка. Заледве вдалося вирватися з її цупких обіймів. Взагалі від дівчини не очікував такої сили. Ну а від леді – такого нахабства.