Я поезію вже сто років як не писала. Не дуже вмію це робити.) Але мені потрібно, бо Майк, гг моїх "Пір року" писав вірші)) І мені хочеться, щоб його вірш був у тексті. 

Написала за одну годину і буквально плакала від відчуттів. Чому Майк викликає в мене такі відчуття, що мені хочеться плакать?..))) Дивний я автор.) 

Коротше, презентую віршик. Можливо, він зазнаватиме ще змін.

Діано,

Моє полум'яне сонце,

Мрію про тебе

Кожної миті

Свого крижаного життя.

 

Замкнутий в улюбленій вежі -

Усюди пусто,

І сонця не видно.

Лишень одна пітьма...

 

От би ще раз потонути

В твоїх бездонних яскраво-блакитних очах

І голосом твоїм напитись,

Що чую його звідусіль.

 

Сонце, осяй своїм промінням

Серце моє крижане

Аби тільки я міг навіки

Розчинятись в твоєму теплі.

 

У спокійних ранкових нотах,

Де світанок ховає пітьму,

Чути шепіт:

"Діано, моє полум'яне сонце,

Я безмежно кохаю тебе".